Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Глава 21 – Дружина.

– Чому ти така вперта? – Раптом спитав Сан, змушуючи мене на кілька секунд завмерти.

І що відповісти? Яка є…

Від неясного бурмотіння мене врятував стукіт у двері, а потім і тремтлива помічниця, яка дивилася на нагшасів, наче вони не змії, а справжнісіньке зло. Мене її поведінка дещо дратувала, адже знайшла перед ким труситися, немов трепетна лань. Вже не знаю, що їм тут розповідають, але особисто для мене нагшаси були в тисячі разів кращі, ніж ці їхні перевертні. І за весь час, що я була в цьому світі і у нагшасів зокрема, жоден з них мене не скривдив, ані словом, ані дією. Навпаки, не дивлячись на всі мої заскоки, ставилися вони до мене як до рівної собі, а то й ще краще, створюючи все для мого комфорту.

– Якщо ви готові, то я проведу вас до будинку ватажка…. – почала лепетати дівчина, а я зітхнула, похитавши головою. Говорити їй зараз щось, переконувати, все одно нічого не дасть. Вона ледве слова виштовхувала з себе і все сказане мною сприйме, як брехню.

– Так, дякую, – ввічливо відповів Шанліс, кивнувши.

Дременувши назад до вхідних дверей, дівчина мало не бігла попереду нас, тільки зрідка обертаючись і дивлячись, чи йдемо ми, чи все-таки відстали. Я ж, схопившись за підставлені лікті Сана і Ларі, з усмішкою вдихала чисте повітря, насолоджуючись вечірньою прохолодою, яка приємно холодила шкіру.

Дійшли ми буквально за пару хвилин до двоповерхового будинку, в якому жив ватажок. Зайшли всередину теж без перешкод і, побачивши гарну вітальню, не без деяких, явно дорогих деталей, я ледь не пирхнула, хоча внутрішньо оцінила майстерність дизайнера чи того, хто займався ремонтом, адже виглядало справді гарно.

– Радий вітати вас у себе вдома, – сказав один із чоловіків, як тільки ми опинилися в самому центрі великої вітальні. – Цинір, ватажок зграї вовків.

– Шанліс, Предводитель нагшасів, – відповів Шанліс, у привітанні буквально на пару міліметрів схиливши голову. – Поряд зі мною мої побратими, Шархісан та Ларішшер, а також шаса Світлана. Будемо раді співпраці.

– Шаса ваша дружина, як я розумію… – усміхнувся чоловік, проходячи по моїй фігурі виразним поглядом.

Виглядав він зазвичайно, якщо дивитися на нього після знайомства з нагшасами. Високий, м'язистий, хижі риси обличчя, велика родимка неподалік правого вуха і чіпкий погляд, від якого мені, не знаю, може це жіноча інтуїція, було гидко. Немов облизав мене всю без мого на те дозволу. Ні, все-таки перевертні – це не моє. Дякую, Боженько, що вберіг від тяжкої долі і відправив до нагшасів.

– Дружина, – з натиском прошипів Шанліс, але я навіть не подумала обурюватись моєму новому сімейному статусу. Для перевертнів я зовсім і давно одружена, без можливості розірвати мій раптовий шлюб.

– Чого ж це я вас тримаю, давайте пройдемо за стіл і повечеряємо, а потім уже й обговоримо справи, – швидко перевів тему розмови Цинір, явно відчувши, що запахло смаженим.

– Звичайно.

Коли ми зайняли виділені для нас місця за столом, Цинір представив нам присутніх чоловіків, серед яких були його помічники та близькі друзі, але мене, якщо не брехати, це зовсім не хвилювало. Набагато більше мені було цікаво, чому за столом я єдина дама? Невже ватажок не має дружини, сестри чи ще когось? Чи їм не дозволено бути присутніми на діловій вечері? Але хіба він не сам сказав, що справи чоловіки обговорять після вечері.

З не найпривітнішими припущеннями я без особливого ентузіазму колупалася в їжі, яка з'являлася в моїй тарілці стараннями дбайливого Ларі. Чоловік буквально стежив за кожним моїм поглядом, жестом і варто було мені тільки подивитися на якусь страву, як вона відразу ж опинялася на моїй тарілці. Напрочуд турботливий чоловік.

– Вашій дружині не дуже цікаво слухати наші розмови… – явно перебільшуючи з жалем у голосі, промовив ватажок, вириваючи мене з меланхолійної задумливості. Навіть непомітно посміхнутися і подякувати Ларі за турботу не дав.

– Якщо нашій дружині буде нецікаво, вона скаже нам, – холодно викарбував Шанліс, примружившись.

Якби розмова не стосувалася мене зокрема, то я б точно подумала зараз про бої півнів, але, на жаль, Шанліс, яким би хитрим і нестерпним не був, дорогий мені, як і Сан з Ларі. Так, я чудово розуміла, що якщо піду, наші шляхи розійдуться, але зараз. Зараз я поряд…

– Предводитель… – лагідно покликала я Шанліса, опускаючи очі, наочно показуючи свою покірність своєму чоловікові. Та й не дурепа я, можу зіставити факти та зрозуміти, що не буває такого, щоб не було жодної жінки, яка могла б сісти за стіл, як рівна.

– Все гаразд… – ледве не муркотів цей нестерпний чоловік, правильно зрозумівши мій задум. – Можеш ні про що не турбуватися.

Хотілося пирхнути і сказати, що мені взагалі все одно, але я, не знаю вже в який раз, подумки махнула рукою, з кислим виглядом починаючи далі длубатися в їжі. Протягом усього часу, що чоловіки насичувалися, я так і сиділа мовчки, особливо не слухаючи їхні розмови. Мені чомусь здавалося, що зараз, перебуваючи на землях перевертнів, я більше втратила емоцій, ніж коли приводила до тями Шанліса. Мене немов вичавили зсередини, морально виснажили.

Швидше за все, дається взнаки те, що мені неприємно тут бути. Ось чесно, була б моя воля, ми вже давно звідси пішли б. Хоча, що мені заважає попросити про це Шанліса чи Сана з Ларі. Не знаю, може надто самовпевнено, але я знала, що варто мені щось сказати, трохи натиснути і ми покинемо не лише цю «радісну» вечерю, а й поселення перевертнів.

– А тепер пропоную обговорити справи, – усміхнувся Цинір, скоса кидаючи на мене масляні погляди. І не боїться, що мої нагшаси проковтнуть його і не помітять. А що? Розмір у Шанліса в справжній формі пристойний, так що проковтнути цього перевертня зможе, шкода лише розумних істот вони не їдять.

– Із задоволенням, – кивнув Шанліс, а потім стурбовано глянув на мене. – Що з тобою?

– Мені тут не подобається, – видихнула я чисту правду, підтискуючи губи.