Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 43

Бігли швидко. Тигри тільки встигали відчувати листя під лапами. Звір Марка гарчав, підганяв решту. Він відчував впевненість людини. Тигр досі не міг вибачити того, що з Мією трапилося лихо. Марк всю дорогу відганяв від себе погані думки. Він щоразу занурювався спогадами у сон. Там Мія була дуже слабка.

Нарешті вони побігли до річки. Течія бурхлива. Без особливої потреби люди не перепливають її. Тигри один за одним пірнули у воду, натрапили на кілька вирів. Усі мокрі та втомлені вилізли на берег. Перевели подих. Тигр Марка підняв морду та завмер. Він придивився.

Точно, помилки бути не може. Те саме місце.

Сюди він прийшов уві сні, а місяць висвітлив йому дорогу. У магічному світі підказки можна отримати звідусіль. Всесвіт зглянувся над ним й показав шлях до коханої. Марк уперше у думках назвав її так. У такі моменти чітко усвідомлюєш, як ставишся до людини.

Встав на чотири лапи, обтрусився та побіг стежкою. За кілька хвилин він був вже біля хатини. Прислухався, принюхався. Навколо тиша. Або це засідка, або тут немає нікого. Ці думки він відігнав від себе. Швидко перекинувся у людину і штовхнув двері.

Ці двері, які уві сні він намагався відчинити нескінченну кількість разів. Вони відкрилися з легкістю, гидко рипнули петлі. Пройшовши всередину, Марк озирнувся на всі боки. Він зараз був у крихітному передпокої. Зліва кухня, а праворуч ще одні двері. Внутрішнє чуття підсказало йти саме до цих дверей.

Відкрив і одразу помітив маленьку тендітну фігуру Мії. Підлетів до неї. Вона лежала на підлозі непритомна. Руки та ноги зв'язані. Марк сів навколішки перед нею. Він відчув полегшення, знайшли.

І тієї ж хвилини душу розривало занепокоєння. Вона ледве дихала. Він легенько поплескав її по щоках, реакції немає. Підхопив її на руки та й пішов до виходу.

Оборотні чекали на нього біля входу.

– Чи є шлях коротший, ніж той, яким ми йшли? -- перехопив зручніше дівчину. Нині вона була як пушинка. -- Потрібно швидко доставити її до лікарні.

-- Так, є коротший.

-- Тоді частина перекидається і біжить уперед. Підганяйте машину ближче. Ви двоє зі мною.

Частина перевертнів побігла уперед, на чолі зі слідопитом. Марк так побіг, а хлопці перекинулися. Дорогою вони не зустріли жодної душі. Птахи не співали, звірі не бігали.

Здається, вони навмисно обминали цю частину лісу. Бігли кілька годин без зупинки. Як на відстані почули рев мотора. Марк прискорився. Страх за Мію підганяв його.

Розсілися по машинах та поїхали до лікарні. Правил дорожнього руху порушено дорогою було багато. Тигри дивилися на Марка і розуміли, що хвилини зволікання можуть коштувати їм життя. Він звірів на очах.

Як тільки вони сіли до машини, у нього з'явилась можливість роздивитися дівчину. Він стягнув мотузки з її ніг та рук. Там були криваві сліди. Одяг місцями розірваний, скрізь садна і синці. Все, що відкривалося його погляду, виглядало дуже сумно.

Мія так і не прийшла до тями. Марк почав гарчати.

Його звір теж хвилювався, але розумів, що зараз краще довіритися людській половині.

Під'їхавши до ґанку лікарні, Марк вибіг з Мією на руках. На них вже чекали. Дівчину поклали на каталку, одягли кисневу маску та повезли до відділення.

– Що саме сталося з дівчиною? – спитав його лікар, який оглядає Мію.

-- Я не знаю! -- перейшов на гарчання. – Врятуй її. Будь-які гроші заплачу. Нашкодиш їй -- уб'ю, -- випустив пазурі та показав їх ближче лікареві.

Щоб у того навіть не було сумніву, що він з ним зробить.

-- Я лікар! -- вигукнув той.

Далі йшли мовчки. Перед входом до реанімації все ж таки лікар запитав.

-- Як довго вона непритомна?

-- Години чотири точно, але швидше за все -- довше! – подивився шаленими очима на лікаря. – Рятуй!

– Залишайтесь тут. Це реанімація, – попросив чемно лікар.

– Я буду за дверима. Далі не відійду.