Читати книгу - "Українське письменство"

[9. VIII. 1927 р.]

Гурзуф, «Буюрнус»

Дорогий Михайле Михайловичу!

Ви, як завжди, — прекрасний кореспондент. Ви вже радуєте друзів і знайомих. А я, не вважаючи, що повіз з собою своє «перо й чорнило», — ще й досі не написав навіть до «Книгоспілки», щоб спитати, як цензура поставилась до оповідань Свидницького. В «Буюрнусі» тихо, знаменитостей менше, як у Вас, але дехто є. З музик — Товстолузький, з учених — хімік Писаржевський, з вузівських викладачів — Бойко («Марко Вовчок»), Петрусь. В Гурзуфі живе Синявський. Драй ще не виїхав. Нічого цікавого для Вас немає. У Вас блискучіше. Привіт Павлу Григоровичу і О. І. Білецькому.

                                                                    Ваш М. Зеров

Гурзуф, «Буюрнус»

18. VIII. 1927

Дорогий Михайле Михайловичу!

Вас все-таки занадто обходять наші літературні справи. Боюся, як би не нейтралізували вони спасенного Нарзану. Пощо допускаєте Ви, щоби великі тіні наших літераторів — перемовників і теоретиків літературних тривожили Ваш курортний спокій? Статті Сергія Олександровича не читав. Просто: не догадався розшукати її на дорогу, — не всі ж, як Ви, приятелюють з «Часом», не всіх і «часівські» книжки самі знаходять. Оповіщений Вами хрестоносний похід на Дорошкевича, Гермайзе і Якубського — річ, розуміється, потрібна. Дорошкевичу треба сказати, що він, по суті, недобру ролю грає, плямуючи таких людей, як Кониський: Кониський в 80—90-х не присвячував своїх писань ні Піхнові, ні генералу Новицькому, а Дорошкевич в 1915-му свої методичні брошури підносив з написами Миколі Стороженку. Гермайзе теж краще робив би, коли б не замахувався так на Олек. Ів. Бородая і укр. громадянство перед 1914 р. Воно було далеко чесніше, ніж те, перед яким його Гермайзе ганить. Що ж до Якубського, то тут нема що й казати, а просто «членовредительство» — по Вашій термінології — має вступити в права. Але в який спосіб Ви здійсните Ваш похід? В передмовах? В усних виступах в академічній залі? В статтях до «Пролетарської правди» та до «Червоного шляху»?

В «Буюрнусі» мені живеться цей рік непогано, маю окрему кімнату і сам собі дивуюся, як це я не написав досі «Дороги своїх днів».

Віктор Платонович уже приїхав; вчора пили «Каберне», і «Сотера», і «Рислінґ». В буюрнуському підвалі вина стали гірші: викликають печію. Відпочив я добре — їздив авто до Бахчисараю, збираюся компанією на Чатирдаг. Поки був тут Драй (не в «Буюрнусі», а на Гуровській дачі під Суук-су), купався за Генуезьким пляжем. Тепер ходжу з київською компанією на великий пляж за військові споруди під Ай-Даніль.

Восени гадаю — якщо тільки іспити не з’їдять добрих наслідків мого відпочинку — одразу взятися за «Нове українське письменство».

Павлу Григоровичу привіт. До речі — може, Ви черкнете декілька слів про другого Григоровича — Миколу. (Чи правда, що його подорож на Херсонщину була зроблена jussu Divi Augusti?). Кланяйтесь Ол. Ів. Білецькому, якщо з ним стріваєтесь.

Втім, прохлаждайтесь, гуляйте, набирайтесь сил, плюйте на всіх Марій Сильвестрівен і т. п. А що серце Ваше добре, — в тім я не сумнівався ніколи, бо піднімався з Вами на Фунд. гору і стежив добре за Вашим диханням. Отже, до бачення.

                                                                      Ваш М. Зеров

30 вересня 1926 р.

…Формалізм неокласиків, розуміється, річ вигадана. Для мене особисто ні Бєлий, пережитий р. 1911—1914, ні ОПОЯЗ не заступили суто історичних, історико-літературних задач. Питання про реалістичний стиль в історичному викладі, шукання єдиної фізіономії доби в літературі, в науці, світогляді і вчинках (Оск. Вальцель) — для мене основні, не другорядні задачі, від яких історик літератури (коли тільки його на те стає) не може