Читати книгу - "Сім'я у борг, Олександра Багірова"

- Якщо ти про розмову з мамою… то я збиралася… але, – зніяковіло посміхаюся.

Я все ще сподіваюся, що ця стіна зникне так швидко, як і з'явилася.

- З мамою ... - відповідає якось розсіяно і кривиться так, ніби я його вдарила.

- Ти ж знав, що тут все непросто, то й приїхав.

- Ми говоримо з тобою різними мовами, - дивиться на мене з таким сумом, що серце судорожно стискається.

А за цим сумом у глибині карих очей притаїлася лють. Але він не дає їй виходу, стримує. Хоч раніше б уже давно розлютився. Чи це затишшя перед бурею? Я розгублена, і не знаю, що від нього чекати. Вже шкодую, що так необачно кинулася до нього в обійми. Схоже, цим я лише все зіпсувала.

- Стасе, я чесно не розумію, що не так. І краще, якщо ти мені скажеш правду, - прикриваюся ковдрою і сідаю на ліжку.

- У цьому й проблема, Олено... що не розумієш, - тре двома пальцями перенісся. – Не відчуваєш…

– Я не можу розгадати твої ребуси. Пробач… я не в тому стані, - сама починаю заводитися.

Наша близькість для мене є непростим кроком. І точно не такого фіналу я очікувала. Сльози душать. Стас єдиний, від кого я чекала підтримки, а в результаті отримую звинувачення, не зрозумій у чому.

- Ти думаєш, можна забути, переплутати, - піддається вперед і нависає наді мною, - Жінку, з якою був душею і тілом?

Судорожно проштовхую кому в горлі. Вікторія… вся справа в ній. Завжди вона. І навіть у ліжку вона стоїть між нами! Він порівнював. Він подумки був із нею. І тепер розчарований, що я виявилася не тією. Це нестерпно боляче. Мої бажання та мрії на повному ходу стикаються з жахливою дійсністю, розбиваються вщент.

- Це підло! Зараз у такий момент думати та уявляти її! На що ти сподівався, Стасе? Що зможеш мною замінити її? - відштовхую його, хочу встати. Але він не дає, тримає за руку.

- Я нікого не уявляв, - каже дуже повільно, чітко вимовляє кожну букву. – Я був із нею.

- У своїй хворій уяві! - даю йому ляпас. Не стримуюсь, нерви остаточно здають.

Він безсовісно мене добив. У той момент, коли я й так зламана.

- Ти пам'ятаєш свій перший раз... Олено? – приголомшує дивним питанням.

- Так… але яке це стосується, - від шоку навіть переходжу на шепіт.

- Де це було? – тримає мене поглядом, тож і поворухнутися не можу.

- Яка різниця, - смикаю плечем. - Це в минулому.

Я не Стас, мені бридко згадувати про колишнє, в ліжку з ним.

- Можливо, це було у горах? Твої улюблені пісні під гітару, зоряне небо, багаття, в якому ти ледь не спалила куртку…

Він каже, а мій рот відкривається і закривається, очі розплющуються до болю. Він описує те, що було з Ванею.

- Звідки ти… - далі слова закінчуються.

Стас, все це про мене пробив? А як це ще пояснити?

- Думаєш, пробив інфу? – ніби читає мої думки. Дивиться на мене з відчаєм, очі перетворилися на чорну безодню.

Киваю. У мене відчуття, що ми йдемо вдвох мінним полем, снаряди розриваються у нас під ногами, а ми продовжуємо з якоюсь шаленою завзятістю повзти вперед, до чергового осередку страждань.

– Ні. Я описав наш перший раз з Торі, - жадібно вдивляється мені в обличчя, зчитує реакцію.

У мене ступор. Голову здавлює. Голова розколюється. І здається… туман починає розсіюватися. Обличчя чоловіка з минулого перестає бути темною плямою.

- Опиши пологи… Вікторії… Що ти робив? - питання зривається з губ перш, ніж встигаю збагнути, навіщо взагалі це питаю.

– Я не встиг на пологи. Хотів бути з нею у цю хвилину, але на одному об'єкті стався нещасний випадок, мені довелося виїхати за місто. Я все пропустив. Але під вікном квітами виклав напис «Люблю вас».

- Рожевими? – перебиваю його.

- Так…

Черговий вибух у голові такої сили, що перед очима пливуть чорні кола. Хапаю ротом розпечене повітря. І не можу прийти до тями… це за межею мого сприйняття.

Стук у двері номера. Здригаюсь. Підстрибую на ліжку. Стук повторюється вже наполегливіше.

- Обслуговування? – дивлюся на Стаса, а серце б'ється в районі горла.

– Зараз перевіримо, – швидко одягається.

Пробую теж підвестися, ноги не слухаються, відчуваю себе поламаною.

Він виходить до передпокою. Стук не замовкає. Ні. Обслуга не буде так нахабно стукати. За кілька секунд Стас повертається і кидає мені білий халат. Одягаюся.

Чую голос доньки, вона прокинулася від галасу. Моторошний звук відбиває страшну мелодію на нервових закінченнях.

- Відчиняйте! Ганно, татко до тебе приїхав! - лунає крик Вані з-за дверей.