Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

Яр

Сиджу у святковому залі. Дивлюся на закоханих, щасливих лисів біля вівтаря. А ще певний час назад думка про їхнє одруження завдавала мені болю, і здавалося нічого гіршого не може статися. Зараз же розумію, що все саме так як мало бути - вони стоять на своїх місцях, поряд міняючись обітницями біля вівтаря, та не можуть відвести закоханих очей один від одного.

Усміхнувся згадавши, як Мілана мені, переповнена емоціями, все розповідала на тренуваннях, та обурювалася, який він хитрющий лис. Все ж таки, Дан хитрістю вмовив Мілану одружитися раніше, ніж вона того бажала, але я не побачив сильного супротиву з її сторони, так легке обурення, що її вкотре обвели навколо пальця, як маленьке лисенятко. Що поробиш, від своєї сутності не втечеш, кожен діє своїми методами.

Ми стали з лисами хорошими друзями. А сум який на мене накочував, був не через Мілану. 

Я сумував за своєю Лізою, за своєю кицею. Скільки вже часу минуло від того жахливого дня? Не тиждень і не місяць, але для мене наче вчора.

Ось я тримаю її в своїх обіймах. Ось відходжу щоб принести щось попити. І ось вже її переляканий зойк... Серпанок... І її немає поряд.

Я ще ніколи в житті не почувався таким безпорадним як тоді. Що я міг зробити? А нічого, тільки чекати та надіятися, що вона повернеться так само раптово, як і зникла. Адже нас не випускали духи лісу.

Та як виявилося пізніше, нас уже ніхто не утримував прив'язаними до лісу. А шкода...

Кілька днів я ще пробув у лісовому будинку. Але вже тоді розумів - вона не повернеться туди тим же способом як це зробила вперше. Потрібно рухатися далі, та шукати її самому.

І знову ж таки напоровся на наш недогляд - ми нічого конкретного не знаємо один про одного, ні прізвищ, ні міст де проживаємо, ні номерів телефонів. Як на зло Лізин телефон був при ній у момент перенесення, а так би я міг скористатися її контактами та вийти на неї через її родичів чи друзів. Та явно нам не судилося так просто віднайти один одного. 

Нічого страшного, я не боюся перешкод. Вона обмовилася що має переводитися з університету до академії, шкода не згадувала жодної назви і жодного натяку на місце знаходження.

Але я не з тих хто відступається від поставленої мети. Моя мета зараз - віднайти Лізу, і повести її до вівтаря, щоб поєднати нас на все життя. Розумію Дана, сам би потягнув під вінець чим швидше.

Згадалося нещодавне тренування з Міланою. Знову намагалася заговорити про дівчат. Скільки можна? Я не бажаю бути ні з ким крім своєї дівчинки. 

- Яре, я починаю переживати за тебе, - вкотре розпочала не бажану для мене тему Мілана, - ти надто вже закритий став останнім часом, весь у себе поринув.

- Усе гаразд, не бери в голову, - відмахнувся.

- Може це по дурному, але я відчуваю за собою провину, - опустила голову дівчина, - адже після нашого невдалого досвіду ти наробив дурниць, а потім взагалі пропадав у лісі.

- Мілано, перебування в лісі пішло мені тільки на користь, - згадавши той час у лісі з моєю дівчиною посміхнувся, - я багато чого зрозумів, і ні про що не шкодую.

- Але ти все-таки уникаєш дівчат...

- Тому що не хочу розмінюватися на всіх підряд, я знаю хто мені потрібна і знайду її.

Про те що був у лісі не сам ніхто не знає. Просто чомусь промовчав і ні з ким цим не поділився. Так само приховав свій заручальний браслет. Сам не знаю чому, але щось мені підказує, що я роблю все вірно. І ця моя маленька таємниця і має бути тільки моєю.

Вірю що ми будемо разом, і все у нас буде. Залишається тільки відшукати Лізу. Пошуками зайнятися прийдеться пізніше, пообіцяв батькові закінчити цей навчальний рік спокійно, без чергових зникнень. Адже мої прогули на початку навчального року благополучно зам'яли.