Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

– І невже абсолютно ніхто не знає, що з ними сталося? – здивувалася й водночас не повірила Корнелія. – Хіба таке можливо, щоб, без перебільшень, найважливіші істоти Високого та й усіх інших світів просто щезли, не залишивши по собі й сліду?

– Авжеж, є ті, хто знає. Але кожному по-своєму вигідне мовчання, – з ледве чутними нотками суму відказав чоловік.

– Якщо перепочили – будемо вирушати, – до компанії наблизився похмурий лорд. – Шлях доведеться змінити: поїдемо через Тіньовий ліс і заїдемо в місто зі сходу. Так нам вдасться заховатися від завірюхи й не замерзнути на смерть.

Після останніх слів чоловік поглянув на Корнелію – і та зрозуміла, чому. З-поміж усіх цих істот вона була найслабшою й мала якраз найбільше шансів загубитися десь дорогою в якійсь кучугурі. Такі перспективи, відверто кажучи, геть не приваблювали.

– По конях! – підвищивши голос, наказав Хродґейр.

Еллі з жахом вирячилася на ненависне сідло й тяжко – дуже тяжко на нього вибралася. Тіло, мовби й не відпочивало, охоче згадало, в яких місцях вміє боліти.