Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом, Ксандер Демір"

Гарячий подих Лії, спалював моє вухо, неначе невидимий вогонь. В цей момент усе навколо зникає, залишаючи тільки її голос, який шепоче не в словах, а в ритмі нашого власного світу.

- Знаєш, Євген сказав, що в мене дуже гарні очі.

Я стиснув щелепу, посміхаючись.

- Це і сказав? – я прослідкував за обличчям Лії. Вона вкотре опинилась навпроти мене, граючись очима.

- Так. Так і сказав: «Амелія, тобі казали, що в тебе дуже гарні очі?».

- Занадто просто.

- Що саме? – схилила голову убік, як завжди.

- «В тебе дуже гарні очі», - перекривив я, і навіть не зрозумівши, поклав свої долоні їй на стегна. – Це занадто просто.

- Що ти маєш на увазі? – здається, вона тепер ще більше посміхнулась.

- У тебе особливий відтінок очей. Я б ніколи не сказав, що вони в тебе просто гарні. Це дуже просто і не цікаво, - я продовжував дивитися у її очі, підпираючи усі можливі слова в голові.

- І, тоді якби ти про них сказав?

- У нас ніби схожий колір очей. Карі. Проте дуже різні відтінки. Раніше я думав, що в тебе чорна кава з легким присмаком молочного шоколаду. Проте зараз я думаю, що навряд чи кава там грає головну роль. Ти обожнюєш солодке, тому це молочний шоколад, а твої темніші невеличкі плямки - зерна чорної кави.

І хоч я дивився лише у вічі дівчини, я також помітив її рум’янець на щоках. Вона декілька секунд мовчала, відповідаючи взаємністю. А потім, підняла голову до неба, ловлячи промені сонця.

- А твої очі, то це точно чорна кава, - вкотре глянула на мене. – Чорна кава з шоколадом. Якщо беручи до уваги твою теорію, то в мене шоколад з кавою. Я люблю шоколад, тому воно грає більше ролі, а зерна кави – ти у моєму житті. А в тебе навпаки. Чорна кава – це ти, а світліші відтінки – шоколад.

- Тобто ти у моєму житті? – перебив я, посміхаючись.

- Саме так, - вона гордо кивнула, погоджуючись.

- Я згоден на цю теорію.

- Невже? – схвильовано перепитала. – Ти розцінюєш щось більше між нами?

Я тяжко видихнув та схилив голову до її шиї. Вона була трішки вищою, поки я тримав її на своєму поясі.

- Я втомився, - прошепотів я, закриваючи очі. – Я не хочу думати про це. Про майбутнє.

- Тоді, поки лишимо як воно є. Будемо пливти за течією, - також тихо сказала Амелія, обійнявши мою голову. – Я також не хочу загадувати на майбутнє. Мені подобається те, що зараз між нами. І я не хочу псувати це дурними сподіваннями.

Я міцніше обійняв дівчину, тримаючи однієї рукою низ її спини, а іншою продовжуючи – стегна. І я готовий поспорити, зараз вона посміхається! Переможно, як і завжди.

- Мені подобається як ти пахнеш, - продовжив говорити тихо, вдихаючи аромат її тіла. – Такий персиковий та трішки кавовий запах.

- Хіба персик відчувається? Я намагаюсь перебити його парфумом.

- Навіщо? – підняв голову до неї, піднявши брови.

- Ти чхаєш від нього.

- Я люблю це запах. Я вже не уявлю своє життя без нього. Я завжди його відчуваю, навіть коли і кавовий сильніше, - посміхнувся.

- На початку тебе це дратувало, - вдарила мені своїм пальцем по носі.

- Тобі здалось!

Мені довелось відпустити свої руки, дозволяючи Лії трішки сповзти вниз. Її тіло м'яко покотилось по моєму. Авжеж, вона не очікувала цього, адже хватка її ніг ослабла після того, як я доторкнувся її долонями, утім все одно приємно вдивлялася в мої очі, де віддзеркалювалась загадковість її власних бажань. Якби вона була досі зверху, я б навряд чи дотягнувся до її губ. А зараз я міг спокійно поцілувати дівчину, насолоджуючись кожним моментом між нами.