Читати книгу - "Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева"

Дейн дістав із кишені рацію. Вона пискнула в його руках і зашипіла.

- Чейзе, - покликав він, - Хакуна матата. Усе гаразд. Мей тут.

 Рація знову зашипіла.

- Я зрозумів, - промовив хтось на іншому кінці.

 Моє серце заколотилося в грудях. Я вимогливо дивилася Дейну в очі.

- Рація? – посміхнувся Мін.

- Ейден заборонив користуватися телефоном. – Дейн навіть незадоволено фиркнув. – І Чейз каже, що стільниковий зв’язок не є достатньо надійним і безпечним. Вони зараз повернуться, - промовив Дейн, перевівши погляд на мене. – У нас є старий фургон. Ми не знали, хто... Чейз вирішив не чекати гостей біля порога. Я залишився неподалік, щоб перевірити, свої це чи чужі. – Дейн кинув погляд на Міна. – Він же друг?

- Він – друг, Хакуна, - знову посміхнувся Мін.

- Він друг, - відповіла я, не розуміючи покосившись на вампіра. Що ще за «Хакуна»? – З Мелані все гаразд?

- З нею все добре. Тільки питає постійно, коли ви з Ейденом повернетеся за нами.

 Дейн опустив погляд, а я втомлено зітхнула.

- Я повернулася.

 Хлопець знову глянув на мене, неспокійно і немов щось хотів запитати.

- Адже все добре? – запитав несміливо і з надією.

- Про що ти?

- У тебе... У вас. Із тобою все гаразд?

- Я... у нормі.

 Дейн багатозначно кивнув головою.

- Але ти знову опинилася в біді.

- Вибач, що втягнули тебе в це.

- Ні. Я навіть радий... У сенсі, що зміг допомогти.

- Дякую тобі. Я навряд чи можу по-справжньому віддячити...

- Ти врятувала мені життя.

 Мені знову стало ніяково. Я зрозуміла, що почуття Дейна до мене нікуди не зникли. Він дивиться на мене так само, як дивився до того, як дізнався, що я вампір. Майже так само. Він не ненавидить мене і тепер не боїться. Я згадала, як тоді зробила крок до нього, а він відсахнувся назад. Досі пам’ятаю його погляд, спрямований на мене.

- І ти вкотре допомагаєш мені.

 Я мимоволі глянула на Міна. Він розглядав Дейна уважно і з цікавістю. А коли кинув погляд на мене, зрозуміла: вампір здогадався про те, що в хлопця до мене є якісь почуття, і вони далеко не дружні. Мені стало навіть незручно, немов Мін дізнався секрет, про який ніхто не повинен знати.

 Чейз і Мелані швидко повернулися.

 Мені здавалося, що минула вічність з тієї нещасливої ночі, коли я одна пішла вистежувати непроханого гостя, що тинявся навколо нашого з Ейденом особняка, і більше не бачила їх. Мелані відразу ж кинулася до мене. Я нарешті змогла обійняти доньку.

 Навряд чи можна описати словами, що я відчувала в той момент. Нескінченну радість і неймовірну легкість, біль і страх від того, що могло статися. А статися могло все, що завгодно.

 Ці довгоочікувані обійми наповнили мене зсередини силою і впевненістю. Я зможу тепер бути поруч із дочкою і нікому не дозволю заподіяти їй шкоди.

 Як довго я не бачила Меллі? Моя дитина встигла навіть трохи підрости. Її ніжний м’який голосок звучав у мене у вухах, і здавався таким незвичайним і наймилішим, найдорожчим і найріднішим серцю звуком. І чути його було неймовірним щастям. Ні плач, ні схлипування, а до тремтіння приємне і трепетне:

- Матусю, ти повернулася. Я скучила.

 Сльози навернулися на очі. Вона вже так добре розмовляє. Я так багато пропустила...

- Я повернулася, люба. І я теж скучила за тобою.

- Погані вампіри були в нашому домі, - промовила вона, хоч і на свій дитячий манер, але намагаючись чітко вимовляти слова. – Ми з Чейзом ховалися. У холодильнику. А потім повернувся тато і щось зробив із ними. Він сказав: вампіри можуть повернутися. Тебе довго не було. Ми поїхали далеко-далеко. Тато пішов тебе шукати. Тата немає? Де тато?

- Йому потрібно ще дещо зробити. Скоро він буде з нами.

- Ми поїдемо додому?

- Не зараз, люба. Колись повернемося всі разом. Або в нас буде новий будинок у прекрасному, красивому місці.

 Я заглянула Мелані в очі. Вона все розуміла і нічого не боялася. Я усміхнулася.

- Повернемося, - промовила донька, старанно вимовляючи слова. – Повернемося. І тато, дядько Чейз і Дейн.

- І тато, і дядько Чейз. А Дейн погостює у нас ще якийсь час.

 Я знову притиснула дитину до себе. Вона міцно обійняла мене за шию. А я трохи заспокоїлася, коли переконалася в тому, що з Мелані все гаразд. Тепер я сама можу про неї подбати.

 Чейз був невимовно радий мене бачити, хоча трохи занепокоївся, не побачивши Ейдена.

 І я була рада бачити хлопця. Здорового і неушкодженого. Він трохи змінився і також, здавалося, змужнів. О, якби Джо могла його зараз бачити... Упевнена, що вона і думати б забула про Ейдена.

 Чейз, як і Дейн, насторожено прийняв Міна, але потім був радий тому, що з нами тепер ще один вампір. Вампір, сім’я якого взяла нас під свою опіку.

 У Чейза було безліч запитань, але не на всі я могла відповісти. Знадобилося б занадто багато часу, щоб усе розповісти й пояснити. До того ж я не хотіла, щоб Дейн ніс на собі тягар того, про що йому безпечніше було б не знати. Я боялася, що Мін не дозволить відпустити Дейна додому. Хоча, Дейн і так знав уже більше, ніж слід було, але мені обіцяли зберегти йому життя. Однак я не знала, що з себе представляє Амбер. Вона мати сімейства. Наскільки сильний вплив вона має? Що, якщо вона вважатиме Дейна загрозою для своєї родини?