Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

Я приготувалася, але однаково не була готова до запаху, що майже миттєво наповнив невелику кімнату без вікон. Санен пахнув старечимс тілом, відходами, гнилим м’ясом, потом… Я затисла носа і намагалася не дихати взагалі, аж поки в одну мить Ярош, лице якого також перекосило, не махнув рукою. 

Від цього сморід почав розвіюватися, зникаючи невідомо куди, і я нарешті наважилася обережно втягнути повітря носом. 

– Ще кілька митей, і почнемо, – попередив Нозері, накладаючи руки над гнилою плоттю. Від його долоней, особливо блідих у яскравому місячному сяйві, почали в усі боки розповзатися темні вусики, захоплюючи мертве тіло і проростаючи всередину нього. 

Я дивилася за цим з острахом і цікавістю водночас, не знаючи, що відбудеться наступним. В такі миті ставало очевидно, наскільки мало насправді я знала про магію. Вілфред не хотів зробити з мене хорошу чаклунку. Він хотів, аби я була зручним, смертоносним і водночас безпечним знаряддям в його руках. 

За всі десять років навчання я не дізналася нічого, що не стосувалося б менталістики, і зазвичай це не мало значення. Але тепер… чомусь зараз, коли за спиною стояв бойовий чаклун, а прямо переді мною піднімав труп некромант, я відчувала себе надзвичайно обділеною. 

Попри те, що я весь час не відривала очей від мертвого Санена, мить, коли він ворухнув пальцем та скрипнув шиєю, все ще стала несподіванкою. Його тіло не рухалося так, як  це робили живі люди. Воно наче стало лялькою на шарнірах, яка підкорялася тільки й винятково волі некроманта. 

Санен сів, а Нозері чомусь насупився. 

– Давай, – все ж сказав він напружено. – Не змушуй професора чекати.