Читати книгу - "Поміж злодіїв, Едрієн Янг"

Вілла, Остер і Геміш вишикувалися вздовж лівого борту плечем до плеча. Над «Жоржиною» запала суцільна тиша. Я глянула на Веста, який сам-один стояв на шканцях, схрестивши руки й насунувши шапку мало не на очі. На обличчі — той самий незрозумілий вираз, що оселився на ньому, відколи ми рушили з Сероса. І тільки тепер я здогадувалася, що за ним ховається.

Вест перебував на межі чогось невідомого. За лічені години все мало змінитися. І для нього. І для команди. Того дня, коли він крізь шторм дістався Джевала, він іще не знав, куди це все заведе. Не знав, що, відколи погодився мене перевезти, вітри перемінилися.

У цьому світі стільки непередбачуваного! Утім, усім нам відомо, як воно все працює. І тепер Вест постав перед вибором, на який, вочевидь, і не сподівався. Та таким, що здатний похитнути найхолоднокровнішого на всім Звуженні.

Пай узявся за штурвал, повернув за вітром, «Жоржина» розвернулася, над головою заплескали вітрила. Судно сповільнювалося, штурман пропустив руків’я між пальцями в один бік, відтак в інший, так що штурвал покрутився сюди-туди. За лічені секунди хід корабля сповільнився, тепер ми буквально повзли.

— Де там прохід? — уточнив Пай у Веста.

Вест роздивився риф прямо по курсу, тоді озирнувся на мене. Я вилізла на шканці, витягла з кишені мапу й попрямувала до борту. Там розгорнула перед собою, а Вест став поруч, тримаючи її за інший куток. Хутко пробігши очима зображення на пергаменті, показав на лівий край, де був позначений вхід до рифу, хребти якого криво здіймалися над водою, а тоді розступалися, створюючи просвіт.

— Коли туди зайдемо, назад шляху вже не буде. Поки не дійдемо до атола, — пробурмотів майже сам до себе.

Роздивившись той самий маршрут на мапі, я зрозуміла, що він мав на увазі. Поки не дійдемо до місця, де похований «Жайвір», не матимемо, де розвернутися: там затісно. Якщо ж сядемо на мілину, то застрягнемо й не виберемося назад із Тенет.

— Лізь нагору, добувачко! — гукнув із палуби Остер.

Вілла поруч ніби мовчки підтримала.

— Готова? — розкотисто пролунав голос Веста.

Підвела очі й зустрілася з ним поглядом.

Раптом мене вщент сповнило одне прагнення — знати, що він у мене вірить. У те, що дотримаюсь обіцянки. Яку дала їм усім. Мені здавалося, він мені не довіряє, — та те, що відбувалося тепер, неможливе було без цілковитої віри в мене. Вест віддавав долю «Жоржини» і всієї команди в мої руки.

— Готова, — прошепотіла у відповідь.

Він згорнув мапу й рушив зі шканців за мною слідом, а я підійшла до грот-щогли, ухопилася за скоби, глибоко вдихнула й полізла нагору. Дедалі вище, навколо тріпотить вітер, серце непевно тіпається в грудях.

Вест змінив Пая за штурвалом, споглядаючи, як я всадовлююсь серед сплетіння линв і вдивляюся вперед, поверх Грозових Тенет. Коли бачила їх востаннє, навколо клекотів шторм, що потопив «Жайвір». А тепер під чистим блакитним небом мирно зблискує вода, ніби під її поверхнею не поховані незліченні мерці. Над синьо-зеленими водами тісняться щербаті стіни рифів, а за їхніми фасадами, ніби нескінченні жили, звиваються вузькі проходи. Це справжній лабіринт. І шлях крізь нього відомий лише мені.

Я засукала рукав вище від ліктя й випростала руку перед собою. Шрам майже один в один відтворював артерії рифів, і я подивувалася, як Сент зміг чітко закарбувати їх у пам’яті. Він стільки разів проходив цими водами, що не потребував мапи, щоб вирізати цей шлях мені на шкірі.

Підвела руку, і пальці, крізь які продував теплий вітер, затремтіли. Попереду відкривався вхід до Тенет.

— Поворот на правий борт!

Ані миті не вагаючись, Вест повернув штурвал, а Геміш, Остер і Вілла зарифили³⁷ вітрила, щільно стягнувши кишені³⁸, і «Жоржина» поволі лягла в дрейф. Ми спрямували корабель до «роззявленої пащі» рифу, Пай перехилився через борт носової частини, пильно споглядаючи, як судно ріже носом мілководдя.

Я теж нахилилася, прикидаючи, як близько борт підсувається до рифу.

— Так тримати!

Вест спрямував судно просто на Тенета, знову запала тиша, і шкірою пробіг холодок, ніби іскри в повітрі перед ударом блискавки. Грозові Тенета пожерли неймовірну кількість кораблів. На віддалі вже стирчали з води кілька щогл. Проте небо все ще було чисте, а вода спокійна.

Глянула на шрам — туди, де була позначена перша розвилка.

— Тримайся лівого борту, Весте. П’ять градусів.

Той обережно повернув штурвал, ми трохи зсунулися на схід, щоб утрапити до наступної «судини»; риф звужувався.

— Обережно! — гукнув із носової частини Пай, придивляючись до смуги води: наближалися до мілини.

Ми поволі просунулися вперед, проминаючи камінні виступи з обох боків. Птахи, що видзьобували сніданок із коралів, тут просто могли стояти у воді. На поверхні крутилися зграйки рибок, немов легенькі хмарки диму, — і розсипалися навсібіч перед кораблем, що потроху дрейфував далі; риф знову розширювався перед наступною розколиною.

— Тримайся правого борту. П’ятнадцять градусів, — скерувала я, намагаючись промовляти впевнено.

Вест легенько торкнувся спиць штурвала, і під моїми руками затремтіла щогла: кіль злегка ковзнув піщаним дном. Вілла, яка вмостилася на фок-щоглі, перехопила мій погляд, і я щосили сплела пальці, щоб вони не смикалися, та намагалася притишити серцебиття. Одна затоплена каменюка — і пролом нам гарантований. Проте Вест унизу мав доволі спокійний вигляд: руки зрушують штурвал легко й акуратно.

Озирнулася через плече у відкрите море. Ми вже ввійшли в Тенета. Якщо почнеться шторм, нам кінець. Ми проходили розвилку за розвилкою, а в крові стиха наспівував страх, його невидимі мацаки огортали та стискали мене.

— Підходимо, — повідомила я, угледівши попереду крутий поворот.

Швидкість ми взяли добру, та зрештою все зводилося до часу й напрямку вітру. Якщо повернемо зарано, пропоремо правий борт. Запізно — і вріжемося носом просто в гострий кут рифу.

— Так тримати…

Простягнула руку до Веста, глянула на вітрило