Читати книгу - "Новий Атлантис, Selene Evance"

Його кімната була завбільшки з усю мою квартиру. Величезні вікна на сад — перше, що я вгляділа. Посередині диван, що ніби ділив приміщення навпіл, збоку — ніша з ліжком. До стінок тулилися схожі полички, що стояли в його квартирі, з книжками, дисками, навіть програвачами. На останній шафці стояли фото в рамках між сухими квітами. 

Я пройшлася вглиб, а Кіан зостався стояти біля дверей, зачинивши їх. 

— Справді класна кімната, але… — я обернулася до нього, нервово мнучи пальці. — Навіщо та від чого ми ховаємося, Кіане? Ми не втікали навіть тоді, коли в нас стріляли, а тут… це ж Тата й Лукас. І завтрашня вечірка в Ільяса й заїзд… 

— Не думав, що ти аж так любиш вечірки, — пробурмотів Кіан, стягуючи піджак і кидаючи його на диван. Я кілька секунд просто дивилася на його спину.  

— Не зовсім, але то день народження Ільяса, не хочеться, щоб… 

— Щоб тебе пристрелили, коли ти будеш вручати йому подарунок, — рвучко обірвав мене Кіан і, помовчавши хвилю, зітхнув. — Серрано, батько Тати, окрім співвласництва з Томпсоном, мав власний бізнес. З його легкої руки поширювався продаж наркотиків по всьому Новому Атлантисі, на чому він заробив багацько грошей й авторитет. Потім його, звісно, вхопив інфаркт, хворе серце, Тата чомусь це приплела до втрати частки в бізнесі Томпсона, хоча та частка взагалі не робила Серрано погоди. І зараз, коли Тата перехопила значну владу в Атлантисі, у цьому можна легко впевнитися. Вона спонсорує шоудаун, але не користалася з тої своєї влади, бо це для неї — маленьке захоплення, не варте витрати сил. І коли ти казала, що не маєш рожевих окулярів щодо мене, то щодо Тати вони в тебе не просто рожеві, а ще й ілюзії викликають. Вона могла ставитися до тебе добре, вона могла бути для тебе подругою, але чому ти зненацька вирішила, що для Тати ти важливіша за бізнес? 

— І що ж ти збираєшся робити? — сухо перепитала я, вислухавши його монолог, навіть не поворухнувшись. 

Кіан скривив кровожерливу посмішку, видко, сильно задоволений своїми успіхами. 

— Уже роблю. Позичив її невеличкий план і грабую її склади. Думаю, вона вже хоче мене пристрелити. 

— І заразом мене? — сумно смикнула я кутиком губи. Для Тати я, мабуть, зрадниця, яка зв’язалася з її ворогом. І в розмові Лукаса зі мною теж прослідковувалося таке ставлення. Я — людина, яка не стала на їхній бік, яка захищає того, проти кого мала б боротися. — Тоді у квартирі не вбила, хоча той чоловік справді міг мене пристрелити. Це так складно. Іноді хочеться, щоб світ був направду чорно-білим. 

У цю мить у двері постукали, Кіан відчинив їх, за ними показалося сиве волосся того чоловіка, який мав забрати Міллі. 

— Пан Еллінгтон просить вас спуститися за пів години до їдальні. 

— Обох? — перепитала я, здійнявши брови. 

Чоловік кліпнув на мене. 

— Так, панно. 

— Дякую, Бромстаде, ми спустимося, — відказав Кіан і зачинив двері прямо перед його носом. — Краще сходити у ванну й перевдягнутися, бо якщо гора не йде до Магомеда… 

— То твій батько прийде сюди, я зрозуміла. 

Я відправила Кіана першим в душ, а сама вляглася на дивані й ледь не заснула під тихий шум води. Так і хотілося скрутитися калачиком, сунути руки під голову човником і забутися спокійним сном. І я на кілька секунд — усього на кілька! — таки заплющила важезні повіки, коли мене хтось знову розбурхав у ту ж мить. Я підскочила на місці й, прокліпавшись, увіп’ялася поглядом у Кіана. З його волосся скрапала вода, від нього самого пахло сумішшю шоколаду та кориці, а ще на ньому не малося ані футболки, ані сорочки. 

На мить мені подумалося, що я справді заснула й уві сні таки позбавила його верхньої частини одягу. Він розпрямився й відійшов до вікна. Штучне освітлення виблискувало в краплях води, що зосталося на його шкірі, і я кілька хвилин просто приходила до тями, витріщаючись на його широку спину. У голові крутилося, здавалося, варто мені зіп’ятися на ноги — і я полечу на підлогу. Даремно заплющила очі. 

— Кіане… 

— Гм? 

— Можна я нікуди не піду? Загорни мене в ковдрочку й вклади на ліжечко, будь ласка. Це моє бажання на день народження. 

Я вляглася назад на диван і відразу підігнула ноги й склала руки човником. Навіть позіхнула для переконливості. 

— Е ніт, а як же знайомство з батьками? Давай-давай, злізай, Віві. 

— Дякую, з твоїм батьком я вже знайома, на жаль. Кіане-е-е, — він ухопив мене за ногу, ніби справді мав намір стягнути. — Перестань наді мною знущатися! За що ти мене так ненавидиш?  

— О ні, — він облишив мою нещасну ногу й схилився наді мною, кулаками впершись у м’яку оббивку дивану по боках. — Усе якраз навпаки, Віві. 

Я вражено й усе ще трохи спантеличено застигла, не знаючи, чи варто щось сказати і якось відреагувати. 

— К-кіане? Я, мабуть, таки у ванну. Водичка допоможе прийти до тями, бути готовою до зустрічі з Кроносом, себто, е-е-е, з паном Еллінгтоном. Ага, — пробурмотіла я й сповзла на підлогу, підхопила старі чисті речі Кіана, щоб перевдягнутися, і шмигнула за двері. Роздягнувшись, я повільно залізла під гарячу воду й нарешті за весь день справді розслабилася. Аж відчула, як зник спазм та напруга м’язів, як відпустило перетяте дихання, як перестало шкребти в горлі. Тут можна просидіти всі два дні, поки я не перетворюся на русалку. Поки весь зовнішній світ не відредагується та не видозміниться так, щоб у ньому можна було жити. Бо поки це скидалося на знущання. 

Він зустрічі з Лукасом мене скособочило найбільше. На душі стояла така прикрість, що її хотілося зішкребти разом з тією проклятущою частиною мене, яка змушувала так реагувати на це. І Тата… 

Я зітхнула й вимкнула воду. 

А от чомусь від поведінки Тати мені не було так дивно, ніби цього рано чи пізно варто було чекати. Ніби десь на підсвідомості я весь час готувалася до чогось імовірного. І коли це ймовірне таки настало, мене не так сильно знесло з ніг.