Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

– Звісно ж, є секретний інгредієнт. Без нього це було б просто місиво з різної дурниці. – Голос Ейвор звучав на диво серйозно і наче навіть піднесено. – Одна чаклунка продала його леді, і ми зберігаємо його тут, у зачаклованій скриньці. Коштувало це шалених грошей, – з тону кухарки я вірила, що про рецепт дійсно дістався леді Елмор не просто так. 

Ключик до зачарованої скриньки Ейвор дістала в себе з-за пазухи. Він, маленький і золотистий, чіплявся до товстої мотузочки, що спускалася їй аж до пояса. 

– Ця чаклунка, Ініт Лейлі, дуже відома – вона подорожувала по всьому світу, перша перетнула перевал Чорногір, і саме там вона знайшла цю рослину! – вражено розповідала далі кухарка. Вочевидь, як би її не дратувала леді Елмор, до чаклунки почуття в неї були зовсім іншими. – В неї навіть назви ще немає – ніхто в імперії її не бачив. Але її живильний сік творить просто дива – і рани лікує, і лице робить гладким, як шкіра немовляти…

Велику скриньку, інкрустовану камінчиками – чи то просто кольоровими скельцями, чи то справді дорогоцінними – Ейвор відчиняла з великою урочистістю. І мені навіть здалося, що в мить, коли вона нарешті підняла кришку, зсередини вирвалося кілька іскор, підсвітивши й без того натхненне маленьке лице дівчини. 

І тільки після того, як вона на мене зиркнула, я здогадалася перевести погляд на вміст скриньки. А тоді завмерла. 

Я роздивлялася листки рослини, що лежали на пурпуровій оксамитовій підкладці, і так, і сяк, намагаючись помітити підступ. Листки були великі, трохи шерхуваті, точно мені знайомі. Я такі бачила у своєму житті не раз і не два, і ніколи мені не прийшло б у голову назвати цю рослину особливою. 

– І справді диво, – пробурмотіла я, торкаючись краєчка листка пальцем. Ейвор дивилася на мене, як яструб, що споглядає здобич – наче очікувала, що ось прямо зараз я підхоплюся і спробую вкрасти дорогоцінний “таємний інгредієнт”. 

– Я ж говорила! – все ж радісно відізвалася дівчина. – Можливо, казан і смердить, але воно ж таки справді має працювати. Ти колись взагалі бачила листя таке велике? 

Я бачила. Лопуха у селі моєї бабці росли цілі поля. 

– Диво, що від цього еліксиру леді Елмор ще не скоцюбилася, – все ж продовжила я. 

– Про що ти говориш?

Я важко зітхнула, але на губах розпливлася посмішка.

– Про те, що твою пані розвели. Розвели, як… як лопушку. 

Ейвор тільки кліпнула, а тоді кліпнула ще раз.