Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Пані Циндра тримала лорда Елмора за руку міцно, але з належною дистанцією. Не те що Марі – про що взагалі дівчинка думала, коли так вхопилася у лорда, наче мавпа? Економка похитала головою. 

Те, що між лордом і кухаркою щось відбувалося, її не дивувало: варто було тоді бачити, як він підхопився, аби бігти за нею у сніг та бурю! 

Звісно, вона не сумнівалася, що лорд Елмор був достатньо благородним, аби допомогти будь-кому зі своїх слуг, хто потрапив би у таке неприємне та відверто скрутне становище, але він не просто прийшов на допомогу: він розхвилювався, побіг так, наче стояти на місці просто не міг. Ні, так простій кухарці на допомогу не поспішали! 

До того ж… Розмарі, звісно, нічого їй прямо не сказала – як і лорд Арден – хоч він і не мав нічогісінько їй доповідати, але невже вони тримали її за цілковиту дурепу? Невже думали, що вона не помітить, де тепер спала Марі? 

Її спальня стояла пустою з тієї миті, як дівчину повернув, холодну й обмерзлу, лорд – і саме тоді, коли пані Циндра нарешті знайшла для кухарки просторіші, тепліші покої! І зігрівальний камінь! А втім – не її справа, попеняла вона себе. Якби Розмарі не хотіла опинитися у лордовій спальні, то її б там не було; вона вже достатньо знала дівчину, аби зрозуміти, що крутити нею не так-то й просто. 

Портал навколо них засвітився яскравіше, обгортуючи їх теплом. Наче нічого й не відбулося, а наступної миті економка вже почала падати у прірву, що не мала дна. 

– Тримайтеся! – вигукнув лорд Елмор, стискаючи руку економки сильніше. А тоді Арден зробив якийсь рух рукою, і чорнота під ними розкрилася, являючи навощену й натерту плитку. 

Наступної миті вони обидва вдарилися стопами об підлогу, і Арден підтримав пряму спину економки, хоч та навіть на мить не похитнулося. Але наступної миті вона вже зігнулася сама – у глибокому, надзвичайно шанобливому реверансі. 

Арден насупився, а тоді підняв очі – і відразу ж побачив саме те, що й очікував, хоч і сподівався з усього серця, що цього не трапиться. У навмисно виставлених на саму середину бальної зали кріслах розвалилися дві дами з віялами. Між ними стояв столик, поки що без чаю і наїдків. Поряд стояло ще крісло – тільки одне. 

Дами посміювалися, наче й не помічали їх спершу, і обмахувалися віялами з павичевого і лебединого пір’я. Однією з дам, звісно ж, була його матір. 

А ось друга точно не була Марі. Ця дівчина, висока і рожевощока, з золотистим волоссям, стягненим у високу зачіску, була йому незнайома – принаймні, на перший погляд. Але щось підказувало йому – певно, чуття в животі, що скоро це прикре упущення буде виправлене. 

– О, Ардене! – вигукнула Мірика, поволі підіймаючись з крісла. Віяло у її пальцях клацнуло – наче випадково, але владно. – А ми думали, де це ти запропав. 

Вона підійшла до Ардена, наче навмисно повільно, змушуючи його чекати, і розцілувала сина в обидві щоки, не торкаючись шкіри насправді – тільки повітря поряд. На пані Циндру, що зігнулася поряд у реверансі, вона не зважала взагалі. 

Арден обережно вхопився за лікоть економки та підняв її назад у вертикальне положення, хоч та й намагалася непомітно вислизнути з-під його пальців. Пані Циндра не дивилася в оці Міриці, і Ардена чомусь це незмірно дратувало. 

– Давно не бачилися, мамо, – видушив він, не приховуючи іронії, а тоді вказав на жінку поряд. – Це – Елеонора Циндра, єдина й неповторна економка Зимового замку. 

Мірика Елмор тільки мимохіть ковзнула поглядом по жінці, злегка здійняла свою акуратну, вугільно-чорну брову та продовжила, як ні в чому не бувало.

– Леді Вілтор вже чекає на тебе, Ардене, – сказала вона з легким докором у голосі. Вона як ніхто інший вміла ігнорувати усе, що не вартувало її уваги: чаювання у негідних леді, сукні неприємного кремового кольору, підвищення королівських податків і, звісно ж, слуг. 

Але й Арден опанував подібне мистецтво ще у ранньому віці – ось тільки він навчився ігнорувати власну матір. Іноді це був єдиний спосіб донести до її вух бодай щось. 

– Пані Циндра тут зі мною не як економка, – продовжив він. – Я привіз і її, і Розмарі на вакації. Вони так довго й старанно працювали у замку, що точно заслужили на приємний відпочинок. І, звісно ж, ми готуємося до балу Середини зими. 

Останні слова впали, як сніг серед липня, і змусили зазвичай незворушну леді Елмор затнутися на пів слові. 

– Бал? Бал? – запитала вона знову, коли Арден незворушно кивнув. – У Зимовому замку? 

Арден кивнув ще раз, і Мірика Елмор забула відразу і про пані Циндру і, на щастя, про леді Вілтор – а це саме вона, як здогадувався Арден, сиділа на другому кріслі та сором’язливо поглядала на нього поверх віяла. Матір вхопила Ардена за обидві руки та стиснула їх щосили: 

– О, любий, як ти мене потішив! Бал! 

За кілька митей леді Елмор трішки отямилася.

– Чуєте, моя люба Евелін? – вона повернулася до дівчини у кріслі. Та зважено, аристократично кивнула. – Яка чудова нагода буде для вас із Арденом краще пізнати один одного… 

Вона повернулася до сина, що тільки супився, намагаючись вставити хоч слово – звісно ж, без усякого успіху. 

– Ти ж подаруєш леді Вілтор танець, так? – запитала вона, але справжнього запитання тут, звичайно, не було, і Арден знав це краще, ніж будь-хто інший. Але він вже трохи вмів грати в ці ігри, хоч й страшенно їх не любив. Тож тільки невизначено махнув головою.