Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

– Якщо знайдеться час, мамо. Не впевнений, що в мене взагалі буде час танцювати. 

Леді Елмор засміялася.

– Аякже, звісно! Але це було б нечемно – не потанцювати зі своєю гостею, так?

Арден потай зітхнув. Сперечатися з його матір’ю було просто неможливо. Ця жінка могла скласти достойну конкуренцію королівським дізнавачам чи прокурорам, якби тільки поставила собі це за мету. 

І іноді лорд Елмор мріяв, аби його матір подалася у політику – у такому випадку вона могла б нарешті спрямувати усю свою бурхливу енергію у якесь інше русло, окрім багаторічних спроб одружити його вдруге. 

Як наче вона зовсім не розуміла, що цього не станеться. Ніколи. 

– А де Розмарі? – запитав він, нарешті озирнувшись по сторонах. Дівчини у залі не було, як і жодних слідів її присутності. 

Мірика махнула рукою. 

– Вона виявила бажання приготувати пізній сніданок, – наче зовсім байдуже сказала вона. 

– Не здивований, – видихнув Арден. Пані Циндра за його спиною зітхнула. – Вона взагалі любителька сніданків. Ось тільки чому ти її не спинила?

Леді Елмор подивилася на сина так, наче він розповів якийсь жарт, або ж сказав цілковиту дурницю – і, безперечно, саме так вона й вважала. 

– А чому б я мала спиняти пташок від співу і мух від дзижчання? Вона служниця, то нехай і служить. 

Арден потер перенісся пальцями. Леді Вілтор, юна панянка з високою і дивною зачіскою, тільки переводила погляд з нього на його матір, не розуміючи, як вона опинилася серед такої дивної розмови. 

– Мамо! Богами клянуся, якщо ти знову ось це почнеш, я… 

Арден подав лікоть пані Циндрі й повів її до столика, плануючи всадовити жінку на вільне крісло. Він бачив, що та виглядає дуже незручно, але вдіяти нічого не міг. Втім, вони не змогли ступити і кількох кроків, бо Мірика враз вперла руки в боки й опинилася прямо перед Арденом, червоніючи на щоках. 

– Ні, це ти не починай! – вигукнула вона, і кілька ладних кучериків підстрибнули на її плечах. – Ти забуваєшся, сину. Я терпіла, поки ти водився з містянами. Поки гарував, як якийсь ремісник над тими своїми… штучками. 

Леді Елмор навіть струсила руками, наче намагалася виплутати їх з павутини і бруду, якими були штучки, що ними займався її син. 

– Це не штучки, а прокляті артефакти. – Погляд Ардена залишався незворушним. 

Втім, леді Елмор це не пройняло. Вона підвищила голос, і він став неприємним, жорстким, як ніж, яким проводять по склу. 

– Але заводити романи зі слугами? Приводити їх у мій дім?

На мить Арден навіть закляк. Про що, в ім’я усіх демонів, говорила його матір? Чи вона вже зовсім втратила глузд? Втім, самовладання повернулося до нього швидко. 

– Це вже багато років як мій дім, мамо. А в тебе є свій. І якщо так продовжиться далі, я б волів, якби ти туди повернулася. 

Леді Елмор зробила кілька драматичних кроків назад, притуляючи долоню до чола. 

– То я вже не можу висловити своєї думки? – запитала вона надміру голосно, озираючись за підтримкою до нещасної леді Вілтор, яка намагалася злитися із меблями. – Можливо, я погана матір?

Арден завмер, підтиснувши губи. Він вже не мав жодного бажання відповідати, та за кілька митей промовистого мовчання все ж не витримав:

– Я цього не говорив. 

Леді Елмор наче тільки цього й чекала: вона почала грізно наступати, наче й забула про свій попередній план драматично скотитися у слабкість і, можливо, навіть несвідомість. 

– Але ти так думаєш! Точно думаєш – я ж це бачу! Невже я не навчила тебе у дитинстві, якими мають бути вишколені слуги? 

Арден мовчав. 

– Ну?

– Гарно робити роботу і не красти столове срібло? – зрештою приречено відповів він. 

– Бути невидимими! Не-ви-ди-ми-ми! – насупилася леді Елмор. Арден помітив, що економка за його плечем стиснула кулаки, але промовчала. Втім, його матері ще було що сказати. – А не намагатися заскочити у ліжко до лорда! Я ж бачу, що вона хоче зіштовхнути тебе на криву доріжку!..

Арден відійшов від пані Циндри і стиснув голову обома руками. Вона почала вже боліти від усіх дурниць, що наговорила йому матір. І так закінчувалася практично кожна їхня розмова. Що робити з цією прикрістю, він не знав. Тому надавав перевагу листуванню й рідкісним розмовам через артефакт зв’язку. 

– Я не… – він вдихнув і видихнув, намагаючись дібрати потрібні слова, аби серед них було хоча б трохи цензурних. – Запевняю тебе, між мною та Марі нічого немає. І вона точно не намагається залізти мені у ліжко. 

Він підійшов до столика і різко відсунув крісло. Тоді, до незадоволення своєї матері, всадовив у нього пані Циндру. 

– Але в нас немає четвертого крісла… – вже тихіше пробурмотіла Мірика. – Можливо, твоя економка проконтролює кухарку? А ти тим часом посидь з нами. Леді Вілтор–

Арден зупинив матір жорстким жестом руки.