Читати книгу - "Блакитне полум'я, Тетяна Гобатюк"

Ельдар Аліосман:

Колесо долі в черговий раз зробило неочікуваний поворот, закручуючи мене у вирі суперечливих подій. Хто б міг подумати, що на мій період правління випаде стільки історичних переломів?! Точно не я. І не Натан… Його душу Хрон таки наздогнав. Одна радість – друг загинув у бою, як личить справжньому воїнові. Паскудно, що, прикриваючи мою безтолкову тушу.

Так, я помилявся, так, варто було діяти більш обережніше, і так, напевне треба було Оксану попередити. А Ясміна, мабуть, не в собі від горя, варто буде її провідати, виразити співчуття. Проте ні розкаяння, ні співчуття нічого не виправлять, лише кровна відплата. Вчора Оксана сказала, що помста – це страва, яку подають холодною. Певний сенс у її словах є, потрібно охолодити голову і ретельно все обдумати. Врешті-решт, час на нашому боці.

От тільки підстава збоку Каземіра сплутує усі карти. Не здивуюся, що шпигуном магів виявиться хтось із його поплічників. А може і він сам, бридкий покидьок. Як лише рада припустилася такої помилки? Не розумію, проте з усім розберусь. Мушу розібратися, адже тепер мені варто турбуватися не лише про себе та мій народ, а й про гніздо.

Ніби відкликаючись на мої думки, Оксана сонно завертілася у обіймах. Уже прокинулась? Ні, здається ні. Правильно, поспи ще трохи, далі нас чекає багато справ, і сон в їх число точно не входитиме. Я подумки посміхнувся у відповідь на свої ж хтиві думки насправді, не такі і далекі від істини. Лиш би з магами розібратися. І Каземіра посунути. І можна летіти хоч на край світу.

Чомусь від цієї думки стало на душі і тепло, і скорботно. Певна річ, я вже думав про зречення, як про щось, чого не уникнути у майбутньому. Проте в моїй голові це мав стати чи не останній розділ історії. Я мав підготувати заздалегідь старішин і народ аби вони прийняли мою пару, полюбили її та благословили нас як належить. Я мав стати героєм, що пожертвувавши владою, подарував їм мир. Проте тепер я не більше ніж вигнанець.

З іншої сторони, все могло бути ще гірше і Оксану просто убили б поки я лежав на смертному одрі. Тепер у нас є шанс.

Кохана перевернулася на живіт, звабливо відкриваючи тендітну спину. Лише кілька годин тому я милувався її граційними вигинами під зовсім іншим кутом… Мммм… сороміцькі думки одразу б’ють напругою у пах і я жадібно втягую розпечене повітря ніздрями у марних спробах її втамувати. Не в силах відвести погляд від плавної лінії хребта, я торкаюсь його біля самої поясниці і ніжним, ледь відчутним ковзанням, мандрую вверх, попутно вивчаючи кожну родимку.

Оксана ледь труснула плечима, проганяючи мої пальці, проте не проснулась. Погляд затримався на ледь чутно пульсуючій жилці на шиї, я акуратно відкинув волосся, аби поцілувати її і завмер. Прямо під лінією росту волосся красивим блакитним сяйвом переливався невідомий мені символ. Що за чорт? Брови на моєму обличчі автоматично насупились. Хто зробив це з тобою, моя вогняна квітко? Дружина лише солодко позіхнула, залишаючи мої несказані питання без відповіді.

Вона проснулася десь за годину, коли я вже злітав до селища, відвідав купіль і знову повернувся у ліжко.

- Мммм… – солодко промуркотіла кохана. – Привіт. – посміхаються її вуста.

- Привіт, світло моїх очей. – вітаю її та нахиляюсь аби поцілувати. – Як спалося?

- Чудово – видихає білявка з рудими пасмами мені прямо в губи. На кілька митей наші язики сплітаються в дикий танок, змушуючи нас посилити обійми.

- Я. Приніс. Сніданок. – проти волі розриваю поцілунок.

- До біса! – видихає Оксана і сама застрибує на мене. Яка приємна неочікуваність!

Наші тіла зливаються у солодкому зношенні ще на десяток хвилин. Цього разу магиня відібрала у мене ініціативу і безсоромно домінує, даруючи собі насолоду. Такий порядок речей незвичний для мене, проте подобається. Я милуюсь її розпустою, ловлю кожну краплину її руху та божеволію від зростаючого бажання заволодіти цим принадним тілом. Ще мить і Оксана в конвульсіях опускається мені на груди. Цілую її у волосся, даючи кілька хвилин перевести дихання, а потім підхоплюю дружину за бедра у повітря та рвучко закінчую справу. Жіночі солодкі крики та тяжке дихання – найбільша нагорода цього дня!

Опісля любощів ми разом подалися до купелі, а потім Оксана, як справжня господиня, розклала страви. Мов той нічний метелик, вона у своєму невагомому вбранні линула крізь простір, наповнюючи покої затишком, гармонією та коханням. І в цю коротку мить мені подумалося, що я чи не найщасливіший дракон на землі. Дракон, який поруч з нею – просто людина.

Проте момент душевного спокою тривав не довго. Прямо посеред трапези до нас увірвався Шахнур – охоронець моїх покоїв.

- Не хочу переривати вашого снідання, проте рада вимагає вашої присутності на засіданні негайно. – опустивши привітання та «повелитель», повідомив грубим голосом дракон.

- Хм. – одразу посерйознішав я. Чекав на їхнє запрошення ще вчора. – Нам пора. – підіймаюся та подаю руку коханій.

- Тільки вас. – Шахнур подивився на мене прямим поглядом. – Бранка мусить лишитися.

Що за нахабність?! Вмить серце наповнилося гнівом, викликаючи назовні аватару. Охоронець, бачучи виступаючу на тілі золоту луску, відсахнувся.

- Не бранка. Моя дружина. – дракон швидким поглядом обвів наші передпліччя і тінь страху блиснула в його очах, після чого він швидко протараторив: