Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

Повернувшись в академію після цього завдання з монстрами Безодні, я почувалась  не просто стомленою, а виснаженою.

Хотілося швидше зняти із себе важкі бойові обладунки, помитися і впасти у ліжко. Навіть на вечерю у мене не було сил.

- Армане, я зміг знищити чотирьох монстрів. Завтра одержу за них винагороду і відішлю гроші своїм рідним в село, щоб вони змогли добре запастися дровами на зиму, - розповів мені Калеб, радісно посміхаючись.

- Я дуже радий за тебе, друже, - промовила я, поплескавши його по плечі.

- Куди це ти, Армане? Нам вже час йти на вечерю в їдальню...

- Я не буду вечеряти... Дуже стомився і хочу швидше лягти відпочивати.

- Чесно кажучи, я навіть не уявляю, як це можна відмовитись від їжі. Особливо, коли вона ще й безкоштовна, - здивовано промовив Калеб.

- Як бачиш, друже, буває і таке... Піду до себе в кімнату, бо вже ледь на ногах тримаюсь від втоми.

- Як знаєш... Спокійної ночі, Армане.

- Дякую. Навзаєм.

Доплентавшись до нашої з Дрейком кімнати, я зняла свої обладунки. Чистити їх сьогодні, я точно була не здатна. Завтра почищу і здам в арсенал академії.

Все тіло жахливо нило і боліло від надмірних навантажень. Ну чому я така слабачка? Особливо боліли руки, бо останіх кількох монстрів нам довелося бити без магії, тому що ми спустошили свої резерви. Мій меч був занадто важким, але змінити його я не могла, бо легший меч не заподіє шкоди чудовиськам.

Як же добре, що це виснажливе і важке завдання вже позаду і тепер можна прийняти душ та відпочити.

Струмені прохолодної води поступово повертали мене до життя. Вода змивала втому та роздратування. Після душу, мені навіть гарячого чаю захотілось випити.

На щастя в термосі був кип'яток і це мене дуже порадувало.

Двері в кімнату відчинились і увійшов Крістіан Дрейк. Я помітила, що він теж вже встиг перевдягтись і прийняти душ. Його біляве волосся досі було вологим. Схоже, що він знову скористався кімнатою когось із своїх друзів.

Я дуже цінувала те, що він проявляє по відношенню до мене тактовність і намагається полегшити моє перебування у військовій  академії. Думаю, що мені пощастило з таким сусідом.

- Привіт! - Посміхаючись, промовив хлопець.

- Привіт. Ти, як раз, вчасно. Я збираюсь робити чай.

- Я чув про те, що ти не ходила на вечерю.

- Так, не ходила. Зовсім сил не було... Чекай! Ти теж не ходив?

- Не ходив... Я був зайнятий.

- І чим це таким важливим ти був зайнятий, що пропустив вечерю? - Поцікавилась я у Дрейка.

- Бігав по столичних ресторанах у пошуках лобстерів, - відповів хлопець, ставлячи на мою тумбочку пакет, якого я досі не помічала.

- Що?! Ви з Алексом відразу після завдання примудрились перенестись за допомогою портала в центр столиці і побігати по ресторанах? - Шоковано поцікавилась я.

- Так...

- І про що ви двох думали?

- Не знаю, про що думав Алекс, а я хотів пригостити одну чарівну і дуже талановиту дівчину її улюбленою стравою після виснажливого завдання, щоб підійняти їй настрій.

- Крістіане... Як ти міг так ризикувати? А якби охоронці академії помітили, що ви користувались порталом? Вас би добряче покарали... Воно було б того варте?

- Так. Що таке якесь покарання в порівнянні з тим, що я зможу зробити тобі приємність?

- Який же ти легковажний бовдур... Ще й Алекса втягнув, - посміхаючись, промовила я.