Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

Після смачної вечері, Аманда виглядала розслабленою і дуже задоволеною.

Якби не ця бісова академія з її дурними обмеженнями, я б щодня вигадував би щось нове, щоб потішити і побалувати цю надзвичайну дівчину.

Хоча... Якщо подумати, то якби не військова академія,  ми з Амандою Торенс навряд чи зустрілися б.

Ми з нею жили не лише в різних містах, а й у різних світах, що зазвичай не перетинались.

- Амандо, як ти думаєш, якби не ця академія, ми б з тобою могли познайомитись? - Запитав я у дівчини.

- Чесно кажучи, я дуже в цьому сумніваюсь, Крістіане. Де б я, дрібна аристократка, могла б зустрітись з маркізом Крістіаном Дрейком, другим претендентом на престол? - Відповіла мені дівчина, відпиваючи чай.

- Я теж щойно про це подумав... Хоч щось добре ця клята академія зробила для мене, - сміючись, промовив я, милуючись Амандою.

Зараз ця дівчина нагадувала мені чорну, зеленооку кішку, що вже дуже хоче спати.

Допивши свій чай, я встав з ліжка і почав збирати бойові обладунки Аманди, що лежали під стіною.

- Що ти робиш, Крістіане?

- Хочу їх почистити. Ти ж не проти?

- Не варто... Я завтра сама  цим займусь.

- Відпочивай, Амандо. Я встиг помітити, що у тебе вже очі злипаються.

- А ти, Дрейку?

- Зазвичай, після того, як я довго використовую власну магію, я не можу заснути. Тому займусь нашими обладунками.

- Дякую... Я - твоя боржниця. Чесно кажучи, ти дуже полегшив моє життя, бо я ненавиджу чистити обладунки, - промовила Аманда і закрутившись у ковдру, зручніше вмостилась у своєму ліжку.

- Я не забуду про твій борг, Амандо.

- Хто б сумнівався... - Промовила моя мила кішечка, вже майже засинаючи.

Я вийшов із кімнати, обережно зачинивши за собою двері.

І щойно я це зробив, як відразу згадав, що треба було спершу винести стілець у коридор. Не на підлозі ж мені сидіти.

Дідько! Як я міг про це забутись. Я поклав обладунки Аманди на підлогу в коридорі і тихенько зайшов до Алекса.

- Чого тобі, Дрейку? - сонно запитав його сусід по кімнаті.

- Хочу забрати свої обладунки і позичити у вас стілець та все необхідне, щоб їх почистити.

- Боїшся турбувати Коротуна?

- Не те, щоб боюсь... Просто, він виглядав зовсім змученим. Ти ж знаєш, що Коротун не такий витривалий і фізично сильний, як всі інші.

- Так, я це помітив. А ще я помітив, який він лютий. Після того випадку, коли Арман Торенс добряче відгамселив Круція, зламавши йому ногу, я намагаюсь зайвий раз з ним не перетинатись. Не дарма кажуть, що темні маги не знають жалю і погано себе контролюють... Ой... Вибач... - Осікся Саймон, згадавши про те, що я теж темний.

- Все добре, друже... Не хвилюйся про свої слова. Ти мене не образив. Я знаю, хто я. Темна магія і справді дуже небезпечна і важко піддається контролю, тому серед її носіїв, слабаків немає.

Я взяв все, за чим прийшов та побажавши Саймону спокійної ночі, вийшов у коридор.

Я поставив стілець під вікном, всівся на ньому і взявся чистити наші обладунки.

Бойові обладунки Аманди, в порівнянні з моїми, виглядали зовсім крихітними і це викликало у мене посмішку.

Цікаво, якби відреагували наші однокурсники, якщо б дізнались , що Коротун - це дівчина?

Працюючи, я думав про те, що темна магія, хоч і накладає на нас з Амандою свій відбиток, але не позбавляє нас людяності.

І хоча, більшість людей бояться темних магів та сприймають нас, як безсердечних чудовиськ, це далеко не так.