Читати книгу - "Протистояння. Том 1"

Над Гарборсайдом знову ляснув грім — Френні злякалася й заплакала.

— Татку, все гаразд?!

— Їй погіршало — це все, що я знаю, — мовив Пітер. — Десь годину по тому, як я з тобою поговорив, погіршало. Температура піднялася. Вона почала марити. Я спробував додзвонитися до Тома… Рейчел сказала, що він на виклику, що багато людей сильно захворіло… тож я зателефонував до сендфордської лікарні, і вони сказали, що їхні швидкі на виїздах, обидві, однак сказали, що додадуть Карлу до списку. Список, Френні, що це в біса за список такий? Я знаю Джима Воррінгтона, він водій однієї із сендфордських швидких, і якщо на 95-й трасі немає аварій, він увесь день байдикує та ріжеться в джин рамі. Що це за список? — він мало не зривався на крик.

— Заспокойся, татку. Заспокойся. Заспокойся. — Вона знову залилася слізьми. Її ліва рука відпустила вузол хустинки й витерла очі. — Якщо вона досі вдома, краще сам її відвези.

— Ні… ні, вони приїжджали з п’ятнадцять хвилин тому. І, Господи, Френні, у швидкій уже лежало шестеро людей. Серед них був Вілл Ронсон, наш аптекар. І Карла… твоя мати… коли вони вкладали її, вона отямилася й усе повторювала: «Я не можу дихати, Пітере, я не можу дихати, чому я не можу дихати?» О Боже.

Говорив він немов підлітковим голосом, зриваючись на фальцет. Френні злякалася.

— Татку, ти зможеш сісти за кермо? Зможеш сам сюди доїхати?

— Так, — сказав він. — Так, звісно.

Він начебто почав збиратися з духом.

— Я чекатиму на ґанку.

Вона поклала слухавку та швидко спустилася зі сходів. Коліна тремтіли. На ґанку вона побачила, що, попри дощ, грозові хмари вже почали розходитись і крізь них пробивалося вечірнє сонце. Френні мимохіть пошукала очима веселку й побачила її далеко над водою — туманну, містичну дугу. Провина й тривога гризли її, якимись волохатими тілами ворушилися в неї в животі — там само, де й те, інше. Вона знову заплакала.

«Їж свій пиріг, — сказала вона собі, чекаючи на батька. — Смакує жахливо, тож їж свій пиріг. Можна й добавку отримати, і не одну. Їж свій пиріг, Френні, доїдай до крихти».

Розділ 21

Стю Редману було страшно.

Він визирнув із заґратованого вікна своєї нової кімнати в Стовінгтоні, штат Вермонт, і побачив маленьке містечко, яке простяглося внизу: мініатюрні заправки, щось на кшталт млина, головна вулиця, річка, платне шосе, а за ним виднівся гранітний хребет далекого заходу Нової Англії — Зелені гори.

Йому було страшно тому, що це приміщення більше скидалося на тюремну камеру, аніж на лікарняну палату. Було страшно тому, що Деннінґер зник. Стю не бачив Деннінґера відтоді, як увесь їхній шалений балаган переїхав з Атланти сюди. Дейтца також не стало. На думку Стю, Деннінґер із Дейтцом або хворіли, або вже й повмирали.

Хтось дав маху. Так, або заразність хвороби, яку до Арнетта привіз Чарльз Д. Кемпіон, виявилася значно вищою, ніж будь-хто міг очікувати. Та хай там як, а в епідемцентрі в Атланті стався витік, і Стю подумалося, що в усіх, хто там лишився, з’явився чудовий шанс провести безпосереднє дослідження вірусу, який вони звали А-Праймом, або супергрипом.

Вони й досі брали в нього кров та проводили різні аналізи, однак робили це безсистемно. Графік розгойдався. Результати шкрябали на папірцях, і в Стю закралася підозра, що хтось дивиться на них одним оком, хитає головою та кидає до найближчого утилізатора документів.

Та це було не найгірше. Найгіршим тут була зброя. Медсестер, які приходили по кров, слину чи сечу, тепер завжди супроводжували солдати в білій уніформі, і кожен мав по пістолету в пластиковому кульку. Кульок був закріплений на манжеті солдатської рукавички. Пістолети армійські, 45-го калібру, і Стю майже не сумнівався, що коли він спробує викинути якийсь фокус, як тоді з Дейтцом, пістолет розірве кульок на тліюче дрантя, а Стю Редман стане одним із тих, про кого згадуватимуть незлим тихим.

Однак якщо тепер вони просто вдають, ніби чимось займаються, значить, його можуть запросто списати. Сидіти під арештом кепсько. А сидіти під арештом і знати, що тобі можуть дати кулю… це дуже кепсько.

Тепер він щодня уважно дивився вечірні новини. Людей, які намагалися здійснити переворот в Індії, затаврували як «іноземних підбурювачів» і розстріляли. Поліція досі шукала особу чи осіб, які вчора підірвали електростанцію в Леремі, штат Вайомінг. У Верховному суді 6 проти 3 проголосували за те, щоб не звільняти відкритих гомосексуалів із посад у державних органах. І вперше крадькома заговорили про інші речі.

Представники Комісії з ядерної енергетики округу Міллер, штат Арканзас, заперечили будь-яку можливість вибуху реактора. На атомній електростанції містечка Фаук, що за тридцять миль від техаського кордону, почалися невеликі проблеми з обладнанням, яке контролює охолоджувальний цикл, однак непокоїтися причин немає. Військові підрозділи в тій місцевості — то лише запобіжний захід. Стю замислився над тим, до яких запобіжних заходів може вдатися армія, якщо фауківський реактор і справді схопить китайський синдром[101]. Він гадав, що військові могли опинитися в південно-західному Арканзасі з геть інших причин. Фаук був не так уже й далеко від Арнетта.

Також розказували про те, що епідемія грипу на Східному узбережжі начебто перебуває на початковій стадії — російський штам, нема чого перейматися, хіба що дуже старим та зовсім юним. Показували інтерв’ю з утомленим нью-йоркським лікарем, яке взяли в коридорі бруклінської лікарні «Милосердя». Він сказав, що, як на російський А-вірус, грип виявився надзвичайно міцним, і закликав купувати профілактичні ліки. А тоді почав розказувати ще щось, однак звук відрізали, і можна було лише бачити, як ворушаться його губи. Картинка перемкнулася на диктора в студії: «У результаті спалаху епідемії в Нью-Йорку померло кілька людей, однак у багатьох летальних випадках додатковими чинниками були забруднення довкілля, смог та навіть вірус СНІДу. Представники Міністерства охорони здоров’я наголошують на тому, що це просто російський А-вірус, а не більш небезпечний свинячий грип. Тим часом, як кажуть лікарі, найкращими є старі добрі засоби: лягайте в ліжко, відпочивайте донесхочу, пийте багато рідини та збивайте температуру аспірином».

Диктор обнадійливо усміхнувся… і за кадром хтось чхнув.

Сонце вже торкалося обрію, забарвлюючи його в золотавий колір, який скоро мав перетворитися на червоний, а тоді на згасаючий помаранчевий. Ночами було найгірше. Стю перевезли до не рідної йому частини США, і якимось чином ця інакшість сильніше виявлялася