Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

вірю. Той чортів дурень замерз на смерть, а тоді ти… — Люсі тицьнула пальцем у Кроуфорда. — …зачинив мого Майкла з кимось… — Її голос зривався, але вона вперто виштовхувала його з горла. — Хтось скористався панікою, яку ви здійняли… і подумав, що це чудова нагода… — Вона спробувала опанувати себе. — Про ці спалення чи хай там що це було дуже легко знайти інформацію і, ну, знаєте, скопіювати їх. Навіть я про це читала в інтернеті. — Люсі заплуталася у власних поясненнях. Її погляд метався між присутніми: було очевидно, що вона шукає ще когось, кого можна звинуватити. Вона гаркала на кожного по черзі, з кожним вигуком гніваючись дедалі більше й вигадуючи дедалі фантастичніші звинувачення: — Ти зачинив його там, беззахисного, — до Кроуфорда. — Ти здійняла всю цю паніку, — до Софії. — Ти притягла нас сюди, — до Евонни.

Тоді її погляд упав на Ерін. Було б, мабуть, надто драматично казати, що на обличчя Люсі впала тінь, але в її очах усе-таки з’явився якийсь дикий вираз. Вона знайшла, до чого прискіпатися.

— Як я й кажу, людина, у якої був мотив, могла скористатися можливістю. Він чіплявся за тебе, поки був у в’язниці. Ти була розвагою. Іграшкою. Бо він знав, що я чекатиму на нього на волі. Я знала, що, коли він вийде, ти більше не будеш йому потрібна. Що ця пелена розвіється, щойно він побачить мене. Якщо він не кохав мене, то чому?.. — Губи Люсі розтягнулися в жорстокій посмішці. — Він же розповів тобі, правда? Щойно ви приїхали… він сказав тобі, що помилився, так? Цікаво, як ти це сприйняла?

Тоді Люсі впилася поглядом у мене.

— І ти… — Це звертання гнилісно скрапнуло з її язика. Серце шалено калатало в мене у грудях: я думав, вона от-от скаже про гроші. Це був би серйозний мотив. Однак Люсі просто знущально вишкірилася. — Може, ви все це разом спланували? Чому Ернест так побіг у сушарню, щойно прокинувся, га? — Вона обвела поглядом присутніх, сподіваючись на підтримку. — Бо ніхто ще не знайшов Майкла й він хотів бути першим. Це все, що я хочу сказати.

Я помітив, що люди зазвичай повторюють: «Це все, що я хочу сказати», коли мають на увазі значно більше. Я чув, як Ерін скрегоче зубами біля мене, а її коліно підстрибує під столом.

Я вирішив захищатися.

— Навіщо мені вбивати Майкла?

— Хоча б тому, що він трахав твою дружину.

— Люсі! — засичала Одрі, відсахнувшись від неї. Я не знаю, хто більше здивувався від того, що моя мати стає на мій бік: Люсі чи я. — Звинувачуй, кого хочеш, але тільки одна людина тут наполягала, щоб Майкла запроторили в єдину кімнату в цьому готелі, яка замикається лише зовні.

У барі запала тиша. Одрі мала рацію. І хоча мовчала до цього моменту, було очевидно, що вона палає від люті. Як і всі ми, вона теж знайшла, кого звинуватити. Не захищала мене, а просто хотіла поранити Люсі. Але вона мала рацію: це Люсі запропонувала посадити Майкла в сушарню. Єдину кімнату в готелі, з якої він не зміг би втекти. Я міг звинувачувати себе в тому, що його зачинили там, але Люсі буквально запроторила його туди. Саме тому зараз розкидалася звинуваченнями: вона також картала себе.

Софія прошепотіла щось на вухо Кроуфордові, який розблокував і передав їй свій телефон. Тоді підійшла до Люсі й присіла біля неї, показуючи щось на екрані.

— Я думаю, ти цього ще не бачила, — м’яко і спокійно промовила Софія. — Я знаю, що мої теорії здаються божевільними. Але якби ти це побачила… — Вона дозволила знімку на телефоні пояснити решту. — Тут є вбивця. Цей чоловік помер не від переохолодження.

Люсі зблідла. Її гнів розсипався й заховався по кутках, наче зграйка тарганів, на яких посвітили ліхтариком. Коли вона відвела очі від телефона, то здавалася якоюсь розгубленою, наче забула, де вона і що ми всі теж тут. Ерін називала це «гнівним похміллям»: коли сперечаєшся через якусь дрібницю, а наступного ранку прокидаєшся й розумієш, що виставив себе йолопом. Такий вигляд зараз мала Люсі. Спантеличений і присоромлений.

— Це той чоловік, якого ви знайшли в снігу? — прошепотіла Люсі.

Тепер вона теж побачила те, що бачили ми в його зчорнілому обличчі: Зелені Черевики помер дивною, точно насильницькою смертю. І це ще раз доводило, що Люсі, яка запропонувала посадити Майкла в сушарню, зробила його легкою жертвою вбивці.

Софія кивнула. Я знав, що вона намагається заспокоїти, а не зацькувати Люсі, показуючи їй факти. Але це не спрацювало. Люсі побачила в цьому лише звинувачення.

— Я маю піти. — Люсі підвелася з місця. — Вибачте, Ернесте, Ерін… Вибачте, що сказала все це. Вибачте всі. Мені дуже шкода.

Вона вийшла з бару.

Ми не надто намагалися її зупинити. Кроуфорд якось неохоче рушив за нею у фоє і покликав її на ім’я. Люсі лише кинула у відповідь щось колюче, чого я не розчув, але звучало це приблизно як: «Це ж ви бос». Хай що вона сказала, було зрозуміло, що його слово для неї нічогісінько не важить. Ми всі також визирнули в коридор, щоб переконатися, що вона не йде в бік сушарні, де досі лежав Майкл. А вона піднялася сходами — кудись у бік бібліотеки. Або, може, на дах, щоб спіймати зв’язок. Точно не курити. Ми з вами вже знаємо, що Люсі викурила свою останню цигарку.

Розділ 29

— Софіє, — м’яко сказала Одрі, щойно Люсі пішла. Це був найспокійніший голос, який я чув від неї за всі вихідні, тож ми всі нашорошили вуха. — Мій син мертвий, і я хотіла б знати чому. Ми всі засмучені, і кожен з нас когось звинувачує. — Я не певен, проте мені здалося, що її погляд на мить затримався на мені. — Але що більше інформації ми матимемо, то краще. Бо я хочу знати, хто це скоїв. І якщо ця людина досі тут, я хочу помститися. — Вона глибоко вдихнула й опанувала себе. Я зрозумів, що її тон, який здався мені спокійним, насправді був крижаний. — Тож чи могла б ти, якщо твоя ласка, пояснити нам, як можна вбити людину повітродувкою та пакетом вугілля?

— Попелу, а не вугілля. Має бути щось дрібне й легке. — Софія не змогла приховати крихітної іскорки вдячності, що хтось нарешті цікавиться її теорією. — Якщо вдихнути такі часточки, вони відкладаються в легенях і фактично бетонують їх. Ти наче задихаєшся зсередини.

Моя мати замислилася на мить, а тоді помахала