Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

— Тож треба вдихнути досить багато попелу, так? Щоб це зашкодило?

— Так, — відповіла Софія. — Досить багато. У тісному приміщенні без доступу свіжого повітря треба трохи менше.

— Вона запитує, скільки часу для цього потрібно, — уточнив я.

Мене це також цікавило. Мати ледь помітно кивнула — так недбало, що цього можна було б не завважити.

— Ох. Години.

— Години? — Голос Одрі зірвався, і маска холодності на якусь мить спала з обличчя.

— Він страждав? — Евонна шморгнула носом.

Софія не відповіла, але всі все зрозуміли. То була жахлива смерть.

— Години? — знову перепитала Одрі, і я зрозумів, що цього разу вона звертається до Кроуфорда. Цього разу вона жадала не підтвердження, а пояснень. — Лікарка щойно виклала нам наукове підґрунтя цієї смерті. Тепер я прошу пояснити мені, пане офіцере, як мій син міг помирати годинами в кімнаті, яку ви охороняли.

Кроуфорд прокашлявся.

— Мем, з усією повагою… — Це був поганий початок: моя мати не терпіла ані формальностей, ані виправдань. — Гумова прокладка на дверях створює дуже хорошу звукоізоляцію.

Я розтулив був рота, щоб нагадати, як гучно тоді завивав вітер, і одразу стулив, бо засвоїв урок ще минулого разу: ставати на бік поліції було заборонено.

— Але, якщо чесно, я нічого не чув, бо… — Кроуфорд завагався і замовк.

— Я слухаю.

— Бо мене там не було.

У приміщенні зненацька запала тиша — така напружена, що від неї от-от могли вибухнути барабанні перетинки. Я передбачав два варіанти розвитку подій: мовчанка затягнеться або Одрі встане й відірве Кроуфордові голову. Я помилився з обома прогнозами, бо Одрі заговорила першою. Її голос тепер більше скидався на густий шепіт — говорити гучніше вона не могла.

— Ти замкнув мого хлопчика в кімнаті й лишив його там самого?

Марсело поплескав її між лопатками — легенько, але наполегливо.

— Ма… — Кроуфорд достоту хотів знову назвати її «мем», але вчасно зупинився, від чого це слово розтягнулося якось по-американськи: «ма-ам». Він здавався присоромленим. Чоловік знову розтулив рота, вирішивши цього разу назвати її «місис Каннінґем», без розтягування, і повів далі: — Кімната не була замкнена.

Усі погляди вп’ялися в Кроуфорда — на нього дивилися навіть ті, хто вже втрачав інтерес до розмови (Енді), і ті, хто от-от збирався знепритомніти (ми із Софією, яка ледве трималася на ногах від виснаження).

— Джульєтт перевірила прогноз погоди й сказала мені, що хоче вивезти частину гостей у місто, поки хуртовина вщухла, бо потім може бути гірше. Позаяк Майкл поводився спокійно і виявляв бажання співпрацювати, ми вирішили перевести його в один з готельних номерів. Коли прийшли йому це повідомити — уже після того, як з ним розмовляв Ернест, але до того, як я пішов у сарай, — він спав. Лежав на лавці, повернувшись спиною до дверей. У нього були подушки й решта постелі, тож скидалося на те, що йому зручно, і ми вирішили його не будити. Джульєтт була зі мною. Вона підтвердить, що я кажу правду.

— Усе так. Я була там.

— А тоді мені довелося виганяти цих двох… — Він кивнув у наш із Ерін бік, забувши згадати Софію. — …із сарайчика, потім цей хлопець улаштував тут «Титанік», тож, поки ми притягли його в готель, автобуси вже приїхали й мене попросили допомогти організувати від’їзд відпочивальників. А ще ж треба було відкопувати машини. Зчинилася ще та метушня. Утім клянуся, що не зачиняв Майкла — на випадок, якщо він прокинеться й захоче вийти, а мене поряд не буде. На випадок, якщо виникне… — Кроуфорд точно хотів сказати «пожежа», але вловив іронію в цьому слові й замовк. — Я відсунув засувку, перш ніж піти. У цьому я певен.

Я відчайдушно намагався пригадати, чи відсував засувку, коли повернувся в сушарню, але такого не пам’ятав. Кроуфорд казав правду: двері були незамкнені.

— Коли ви заходили до нього, вікно було розбите? — запитав я.

Кроуфорд із надією глянув на Джульєтт, але та лише знизала плечима. Він похитав головою.

— Не знаю.

— Ви впевнені, що він спав?

— Ну, я його не запитував.

— Він дихав? — цього разу я звернувся до Джульєтт.

— Я не… Слухайте, я не перевіряла. Але нічого підозрілого не бачила.

— Куди ти хилиш, Ерне? — запитала Софія.

— У Зелених Черевиків на шиї був поріз від пластикової стяжки, — сказав я. — У Майкла мали б бути такі самі на зап’ястках, якби він смикався. Але я не помітив нічого такого. А ти, Софіє?

Вона замислилась на мить.

— Ні. Я не бачила на ньому ані крові, ані синців, тож і справді не схоже, щоб він борсався. Але там усе було вкрите попелом, тож, може, я просто не помітила. — Я бачив, що вона сама не надто в це вірить. — Може, його вбили швидко, але це значить, що він довіряв убивці, інакше не підпустив би до себе так близько.

Я розмірковував уголос:

— Тож ми не знаємо точно, чи було розбите вікно. Але коли я увійшов, то одразу це помітив: на підлозі було скло, у сушарні було світліше, та й ви точно відчули б протяг, бо завірюха була в розпалі. Із цього можна дійти висновку, що…

Ерін штурхнула мене ліктем під ребра, але я проігнорував її. Усі уважно слухали, як я відтворюю ті години. Якимось чином ця мисленнєва діяльність допомагала мені вийти із шокового стану. Я певен, що всім нам хотілося розійтися по кімнатах, щоб розклеїтися наодинці, але всі ми знали, що цього робити не можна. Потрібно було відтворити повну картину, бо це могло вивести нас на вбивцю.

— Припустімо, коли ви востаннє його бачили, вікно ще було ціле. Хоча ми досі не знаємо, спав він насправді чи ні. — Ерін знову штурхнула мене. — Що? — засичав я на неї.

— Усе це дуже корисно, але лише доводить той факт, що ти був останнім, хто з ним розмовляв, — прошепотіла Ерін.

Усі це почули.

Я підвів очі на решту. Ох. То он чому вони так уважно мене слухали.

— Він був живий, коли я пішов, — сказав я.

Однак усі дивилися на мене так суворо, що в мене виникло відчуття, наче виступаю перед присяжними. Я знав, що цього не варто робити — якщо подивитеся будь-який допит, то побачите, що лише винні повторюють щось без спонукання, — але я не міг стриматися.

Прозвучало це благально:

— Він був живий, коли я пішов.

Ніхто з нас не сів у автобус. Усі мовчки погодилися вважати людину, яка поїде з гори, убивцею,