Читати книгу - "Оповіді визволителя"

Другий талан: пущена з радянського перехоплювача ракета наводилася на теплове випромінювання двигуна. Потрапила б вона в двигун, результат був би зовсім іншим. Але ракета всього лише відірвала шматок крила.

Третій талан: коли б шматок відірваного крила виявився трохи більшим, лайнер зірвався б в штопор.

Четверте везіння: коли б довкола було зелене море тайги, то сісти порушнику було нікуди. Але поблизу виявилося озеро.

П’ятий талан: коли б все сталося через тиждень, то лід на озері проломився під вагою такої туші. У момент торкання у літака була величезна швидкість, і брили розбитого льоду розтрощили б літак на шматки.

Але південнокорейський літак-порушник благополучно здійснив посадку.

На борту перебували 12 членів екіпажу і 97 пасажирів. Два пасажири загинули, 13 отримали поранення. Екіпаж і пасажири були евакуйовані; командир корабля і штурман були арештовані, допитані, визнали провину, після чого їх видворили за межі Радянського Союзу.

2

У ніч на 1 вересня 1983 року південнокорейський пасажирський Боїнг-747-230В, відхилившись від міжнародної повітряної траси на 280 кілометрів, порушив повітряний простір Радянського Союзу в районі Камчатки.

На перехоплення порушника була піднята пара Су-15ТМ 865-го винищувального авіаційного полку 40-ї винищувальної авіаційної дивізії 11-ї окремої Червонопрапорної армії ППО. Маневром і бортовими вогнями радянські перехоплювачі вимагали йти за ними. Порушник не підкорився і продовжував політ над Камчаткою, а потім над Охотським морем. Перехоплювачі отримали наказ на повернення.

У момент наближення до острова Сахалін на перехоплення була піднята друга пара перехоплювачів Су-15ТМ 777-го винищувального авіаційного полку тієї ж дивізії. У цей час відхилення порушника від міжнародної траси склало 500 кілометрів. Спроби примусити порушника до посадки успіхом не увінчалися. На вимоги здійснити посадку на радянському аеродромі, як і на попереджувальний вогонь автоматичних гармат перехоплювачів порушник не реагував.

Командувач військами Далекосхідного військового округу Герой Радянського Союзу генерал армії Третьяк Іван Мойсейович віддав наказ командуючому 11-ї окремої армією ППО на знищення літака в момент, коли той спробує вийти з повітряного простору Радянського Союзу.

Наказ був виконаний. Ракета, випущена з радянського перехоплювача, пошкодила хвостове оперення Боїнга. 12 хвилин південнокорейські льотчики боролися за життя літака, однак врятувати його не змогли. Літак впав в море в районі острова Монорон. На борту перебували 23 члени екіпажу і 246 пасажирів. Загинули всі.

3 вересня була опублікована заяву ТАРС про те, що південнокорейський лайнер порушив повітряний простір Радянського Союзу, покинув його, після чого «зник з екранів радарів». Тобто доля літака керівництву Радянського Союзу нібито не відома, шукати уламки потрібно за межами національної території та вод СРСР.

Через два дні під напором незаперечних доказів керівництво Радянського Союзу було змушене визнати, що літак був-таки збитий радянським перехоплювачем.

9 вересня в Москві була зібрана прес-конференція. Пояснення давав начальник Генерального штабу Збройних Сил СРСР Маршал Радянського Союзу Огарков Микола Васильович. Він розповів журналістам про те, що порушник пройшов над районами Камчатки, на яких знаходяться військові об’єкти особливої секретності. Польоти над цими районами заборонені не тільки іноземним, а й радянським цивільним літакам. Порушення повітряного простору СРСР відбулося в той момент, коли на Камчатці проводилися випробування нових видів зброї. Над нейтральними водами паралельним курсом з південнокорейським лайнером йшов спочатку один американський розвідувальний літак RC-135, потім його змінив інший літак такого ж типу. Південнокорейський літак сам по собі розвідником не був, проте він був свого роду «збудником» системи ППО Радянського Союзу. На величезному фронті від Чукотки до Владивостока були приведені в дію сотні радарів ППО, були приведені в готовність до ведення вогню десятки зенітно-ракетних батарей, підняті в повітря перехоплювачі, між командними пунктами всіх рангів йшов інтенсивний радіообмін. Американські літаки-розвідники все це фіксували. Крім того, саме в цей час над даними районом проходив американський розвідувальний супутник.

Прес-конференція нікого не переконала і хвилю гніву не збила. Ефект був зворотним. По всьому світу прокотилася серія антирадянських акцій. В Америці розлючені громадяни вигрібали з магазинів російську горілку і били пляшки об асфальт. З Канади вигнали радянську циркову групу. У Франції був зірваний концерт радянських музикантів. У європейських і азіатських столицях били шибки у вікнах радянських посольств, консульств, представництв «Аерофлоту» та інших організацій.

У вересні 1983 року всі, хто був здатний мислити самостійно, абсолютно ясно зрозуміли: роки Радянського Союзу полічені, жити йому залишилося зовсім небагато.

3

Радянський Союз був створений для великої війни. Однак після появи ядерної зброї велика війна втратила сенс. У разі виникнення така війна перетворювалася в колективне самогубство.

Для інших форм існування Радянський Союз був зовсім не пристосований. Серія млявоплинних воєн на околицях імперії ситуацію не рятувала. Без великої війни Радянський Союз був приречений на зів’янення, гниття і розпад, бо соціалістична, тобто керована державою (тобто бюрократами) економіка не витримувала конкуренції з економікою нормальних країн.

Провали в економіці комуністична пропаганда пояснювала діяльністю капосного Даллеса. Коли б не було Даллеса і його мерзенного плану, то все у нас було б чудово. І не було б у нас ні бруду на вулицях, ні смороду в під’їздах, ні повального всепроникного хамства, ні трикілометрових черг за картоплею. І наша б економіка пишно квітнула всьому світу на заздрість.

Тільки ж радянська економіка не квітнула. Ні при Даллесові, ні до нього, ні після. Убогість економічної системи, створеної товаришем Леніним, чітко проступало навіть в переможних повідомленнях центральних радянських газет. Тієї інформації, яка містилася в газетах, було цілком досить, щоб зрозуміти повну неспроможність нашої ненормальної системи.

На вигляд все у нас було влаштовано майже як у людей: були міністри і міністерства, був уряд і навіть щось нагадувало парламент. Однак вся влада належала Комуністичної партії Радянського Союзу. Точніше, її Центральному Комітету. Ще точніше — Політбюро Центрального Комітету. У момент утворення в Політбюро було п’ять членів і три кандидати. З роками і десятиліттями кількість членів збільшилася до десяти-дванадцяти, а число кандидатів до п’яти-восьми. Вся влада перебувала в руках цих товаришів; вони і приймали всі рішення. Особливий наголос треба зробити на слові всі.

Політбюро збиралося в будь-який час, коли траплялося щось, що виходить за рамки звичного. Коли нічого незвичайного не відбувалося, засідання Політбюро проходили раз на тиждень в четвер. Тому щоп’ятниці «Правда», «Ізвестія», «Труд», «Радянська Росія», «Червона Зірка» та всі інші газети повідомляли нам, що вирішили вожді на своєму черговому засіданні.

Психологи встановили, що більшість людей починають перегляд свіжої газети