Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"

З сідельної сумки хлопчик видобув згорнуту штормівку і дав Джейкові. Той подякував, надягнув і посадив Юка в простору кишеню спереду, подібну до сумки кенгуру. Шалапут не протестував, ані пискнув. «Цікаво, якби я сказав Джейкові, що Юк має бігти за нами слідом, як вівчарка, він би відповів: „Він завжди так їздить?“ Ні… але подумати міг».

Коли вони вирушили, Едді збагнув, що це все йому нагадує: розповіді про реінкарнацію, що їх він чув. Він спробував відігнати від себе цю думку, бути практичним і несентиментальним хлопчиною з Брукліну, що виріс у тіні Генрі Діна, але не зумів. Думка про реінкарнацію була б менш тривожною, якби осяяла його зненацька, але все сталося інакше. Ні, неможливо, щоб він походив з Роландового роду. Хіба що Артур Ельд колись зазирав на вогник до Ко-Оп-Сіті, поїсти хот-доґів і фірмових пиріжків Далі Лундґрен. Це тупо — робити такі висновки з того, що ти можеш без підготовки їхати верхи на слухняному коні. Втім, ця думка не раз навідувала його впродовж дня, а ввечері він її обмірковував доти, доки не заснув. Ельд. Рід Ельда.

ТРИ

Пополуднували в сідлі. Поки всі їли брутерботи, запиваючи їх холодною кавою, Джейк підігнав свого коня ближче до Роланда. З передньої кишені пончо на стрільця зорив блискучими очицями Юк. Джейк підгодовував його шматочками свого брутербота, тож у шалапутових вусах заплуталися крихти хліба.

— Роланде, я можу поговорити з тобою як з діном? — Відчувалося, що Джейку трохи ніяково.

— Ясна річ. — Роланд відпив кави й зацікавлено глянув на хлопчика, задоволено погойдуючись у сідлі.

— Бен… тобто обидва Слайтмени, але в основному Бен… спитав, чи не поживу я у них. На «Рокінг Б».

— А ти хочеш?

Хлопчик легенько зашарівся.

— Ну, я подумав, якби ви залишилися в містечку зі Старим, а я побув у сільській місцевості — на півдні від містечка, — то ми могли б скласти два різних уявлення про це місце. Мій тато каже, що погляд з однієї точки зору завжди неповноцінний.

— Це правда, — сказав Роланд, сподіваючись, що ні його голос, ні вираз обличчя не викажуть скорботи й жалю, що зненацька його охопили. Поряд із ним їхав хлопчик, який тепер соромився бути дитиною. Він потоваришував з іншим хлопцем, і той запросив його до себе, як це часто роблять друзі. Напевно, Бенні пообіцяв, що Джейк допомагатиме йому годувати худобу, і, можливо, що дасть йому постріляти зі свого лука (чи арбалета). Поза сумнівом, є такі місцинки, які Бенні хотів би йому показати, потаємні сховки, куди він колись водив свою сестру. Халабуда на дереві чи рибний ставок в очереті, особливий для нього, чи берег річки, де, за переказами, в давнину пірати закопали скарб — золото й коштовне каміння. Словом, такі місця, до яких страх як охочі хлопчаки. Але тепер Джейк Чемберз соромився робити такі речі. Бо його позбавили хлопчачої сутності. Сторож у Датч-Гіл, Ґешер, Цок-Цок. І авжеж, сам Роланд. Якщо зараз він відповість відмовою на Джейкове прохання то хлопчик, найпевніше, більше ніколи про таке не попросить. І, що найгірше, не образиться на нього. А якщо він відповість неправильно — наприклад, якщо у його голосі бринітиме найменший призвук поблажливості, — хлопчик сам відмовиться від своєї задумки.

Хлопчик. Раптом стрілець збагнув, що понад усе хотів би й далі називати Джейка хлопчиком. Але незабаром усе зміниться. Він мав лихе передчуття щодо Кальї Брин Стерджис.

— Їдь з ними після вечері в Павільйоні, яку вони нам влаштують, — сказав Роланд. — Їдь і, як кажуть місцеві, нехай тобі добре там ведеться.

— Ти впевнений? Бо як я вам потрібен, то…

— Твій батько правильно казав. А мій учитель колись…

— Корт чи Ванней?

— Корт. Він нам казав, що одноокий бачить усе не так, як воно є насправді. Для цього треба два ока, посаджених поруч. Тож їдь з ними. Потоваришуй з тим хлопчиком, як тобі цього хочеться. Здається, він непоганий.

— Ага, — коротко відповів Джейк. Але Роланд задоволено відзначив, що рум’янець потроху зійшов і його щоки знову набули свого природного кольору.

— Можете весь завтрашній день провести разом. І з його друзями, якщо в нього є своя ватага.

Джейк похитав головою.

— Ранчо далеко звідси. Бен каже, що в Айзенгарта багато робочих рук і є навіть діти його віку, але йому не дозволяють з ними гратися. Мабуть, тому, що він син бригадира.

Роланд кивнув — його це анітрохи не здивувало.

— Увечері в Павільйоні тобі запропонують ґраф. Ти ж розумієш, що після першого тосту ти п’єш лише холодний чай?

Джейк кивнув.

Простягнувши руку, Роланд торкнувся його скроні, губ, кутика ока і знову губ.

— Голова ясна. Рот на замку. Все помічаєш. Говориш мало.

Джейк широко всміхнувся і підняв угору великий палець.

— А ви що робитимете?

— Ми втрьох переночуємо сьогодні у священика. Сподіваюся, завтра ми почуємо його історію.

— І побачите… — Вони трохи відстали від решти, але Джейк усе одно стишив голос. — Побачите ту річ, про яку він нам казав?

— Цього я не знаю. Післязавтра ми втрьох приїдемо на «Рокінг Б». Можливо, пообідаємо з сеєм Айзенгартом і поговоримо. Далі, наступні кілька днів, ми всі вчотирьох розглянемося у містечку і на його околицях. Якщо на ранчо тобі буде добре, Джейку, ти зможеш залишатися там стільки, скільки забажаєш. І скільки тобі дозволять.

— Правда? — Хоч Джейк і намагався нічим не виказати своєї втіхи, було помітно, що він дуже зрадів.

— Еге ж. Як я зрозумів і тепер знаю напевно, в Кальї Брин Стерджис є три великих цабе. Один з них — Оверголсер. Другий — крамар Тук. А третій — Айзенгарт. Тож згодом я залюбки послухаю твої спостереження.

— Ти їх неодмінно почуєш, — запевнив Джейк. — І дякую-сею. — Він тричі постукав себе по горлу. Потім усю його серйозність мов рукою зняло і на губах розквітла радісна усмішка. Хлоп’яча усмішка. Він пустив коня вчвал, щоб якнайшвидше розповісти своєму новому другові, що йому дозволили переночувати в нього. Тепер він вийде ГУЛЯТИ.

ЧОТИРИ

— Очманіти, — сказав Едді, тихо й повільно, майже як громом уражений персонаж коміксу. Але його можна було зрозуміти: після двох місяців, проведених у лісі, краєвид був вартий цього вигуку. До того ж їх спіткала несподіванка. Щойно вони їхали стежкою в лісі, переважно парами (на чолі загону їхав Оверголсер, сам-один, Роланд замикав вервечку), як раптом дерева зникли і земля на всі боки: на північ, на південь і