Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Робінзон Крузо 📚 - Українською

Читати книгу - "Робінзон Крузо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Робінзон Крузо" автора Даніель Дефо. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 72
Перейти на сторінку:
грон, що завішали всі дерева навкруги. Родзинками, які вигрівалися на сонечку, можна було б наповнити шістдесят, а то й вісімдесят барелів. Родзинки і хліб — то була основа нашого раціону.

Прийшла пора збирання врожаю. Зерно вродило не так рясно, як завжди, але його було цілком досить, щоб забезпечити нашу подорож, — з двадцяти двох бушелів посіяного ячменю ми зібрали понад двісті двадцять бушелів, та й рису було чимало. Навіть якби на острів переїхали всі шістнадцятеро бороданів-європейців, нам би вистало до наступного врожаю. Що ж до подорожі, то нам би стачило на мандрівку в будь-який куточок світу. Для зерна ми наплели великих кошиків, і в ремеслі кошикарства особливою вправністю відзначився іспанець.

Тепер іспанець міг плисти до своїх товаришів на переговори. Я наполягав, щоб він нікого не привозив із собою, якщо той спершу не присягне у присутності старого індіанця, що ніколи й нікого не скривдить на острові, а навпаки, в разі небезпеки захищатиме і підкорятиметься всім моїм наказам. Присяга має бути письмовою, власноруч підписаною. Я, щоправда, не подумав, як вони збираються це зробити, якщо немає ні паперу, ні чорнила. Отож іспанець і батько П'ятниці на тих самих каное, на яких припливли на острів полоненими, повернулися на волю. Кожному з них я вручив по мушкету і по вісім набоїв із наказом користатися тільки у разі крайньої небезпеки.

Робота просто кипіла у мене в руках, коли я думав про те, що по двадцяти сімох роках ув'язнення нарешті маю надію на визволення. З собою мої посланці взяли хліба та родзинок із таким запасом, щоб вистало всім європейцям на вісім днів. Я побажав їм щасливої дороги й умовився про сигнал — повертаючись, вони заздалегідь мають вивісити на щоглі прапорець. Каное вийшли в море з попутним вітром якраз у повний місяць, за моїми підрахунками у жовтні — останнім часом я кілька разів збивався з календаря і вже не вів його так ретельно, як на початку.

Я чекав на посланців уже вісім днів, коли трапилась дивна пригода. Одного ранку я спав у наметі, коли мене збудив крик П'ятниці:

— Пане! Пане! Пливуть! Пливуть!

Я скочив із ліжка, накинув одяг і вибіг надвір, навіть не подумавши про зброю, хоча раніше ніколи так не чинив. Я вглядався в море — і раптом побачив на хвилях, на віддалі півтора льє, трикутний прапор на суденці, яке несло просто до острова. Але несло його не з великої землі, а з крайньої південної точки острова. Я гукнув П'ятницю і велів йому зачаїтися та спостерігати, бо то очевидячки був не наш човен. Не відомо, ворог то чи друг.

Я ж побіг додому за підзорною трубою і там, приставивши драбину, видерся на пагорб, як завжди робив, коли не хотів, щоб мене хтось помітив. Згори як на долоні я уздрів корабель, що стояв на якорі десь за два льє від острова, на південному сході. То був англійський корабель, який спустив на воду англійський баркас!

Не можу передати свого приголомшення — я невимовно зрадів, побачивши англійське судно, там були мої земляки, мої друзі! Проте легкі сумніви шкребли серце — не знаю, звідки вони взялися, — і змушували мене бути насторожі. По-перше, я здивувався, з якого дива англійський корабель опинився в цій частині світу — тут не проходять жодні морські шляхи, якими плавають англійці. Останнім часом не було штормів, що могли б закинути корабель сюди випадково. Якщо це справді англійці, боюся, вони не з добрими намірами припливли. А мені ой як не хочеться втрапити до рук злодіїв і вбивць!

Людині не слід відкидати сумнівів, якщо такі зароджуються глибоко в серці. Всі знають, що часто ми отримуємо ніби підказки — і це підказки з невидимого світу, з якими варто рахуватися. Якщо внутрішній голос шепоче нам про небезпеку, безперечно, це дружній голос, голос вищої чи нижчої сили, яка зичить нам добра.

Мій випадок — якраз цьому підтвердження, бо якби я не послухався внутрішньої перестороги і радо вибіг зі схованки, то опинився б у пастці. З вершечка пагорба я бачив, як баркас причалив до берега. Матроси шукали зручної затоки, щоб завести туди баркас і легко висадитися, але не помітили мого лиману. Тому їм довелося пройти ще з півмилі уздовж берега — мені вельми пощастило, що вони не причалили просто в мене під хатою, бо дуже скоро я б лишився без твердині, якби взагалі вижив.

Тільки-но вони висадилися на берег, я пересвідчився, що то англійці, принаймні більшість із них. Було там двоє чи троє данців, а може, й не данців. Загалом моряків було одинадцятеро, троє з яких — беззбройні та зв'язані. Перші четверо чи п'ятеро непроханих гостей вистрибнули на берег і витягнули полонених. Один із полонених метався в розпачі, а двоє інших, хоч і мали збентежений вигляд, трималися гідно. Я ошелешено спостерігав за цією сценою, бо гадки не мав, що вона може означати. Аж тут до мене озвався П'ятниця:

— Пане! Англійські люди будуть їсти полонені, як дикуни.

— П'ятнице, чому ти вирішив, що моряки їстимуть полонених?

— Будуть, будуть.

— Ні, — заперечив я, — гадаю, вони планують їх убити, але вже точно не їстимуть.

Поки я спостерігав за подіями, то й думати не міг, а просто стояв і тремтів, так і чекаючи, коли повбивають трьох в'язнів. Один із матросів навіть замахнувся величезним кортиком, більше схожим на шаблю. Кров застигла в моїх жилах. Як шкода, що іспанця та старого індіанця немає зараз поряд! Учотирьох ми б спробували врятувати полонених — здається, непрохані гості не мали вогнепальної зброї.

Тим часом матроси розбіглися по острову, наче б зібралися його швиденько дослідити. Трьох в'язнів вони лишили без нагляду — ті могли б утекти, якби схотіли. Вони ж натомість сумно всілися на землю. Вираз їхніх облич нагадав мені мене самого, коли я вперше ступив на цей острів: як я розпачливо роззирався, які страхіття мені ввижалися, як боявся спати вночі, щоб мене не зжерли хижаки. Я тоді ще не знав, як добре зможу облаштуватися на острові завдяки кораблю, котрий прибило майже до берега, так і троє бідолашних в'язнів іще не здогадувались, що зовсім близько — порятунок. Людина не вміє заглядати наперед і тому тим більше мусить покладатися на мудрість Божу, бо ж Господь не полишить своїх дітей у біді, й часом порятунок наш там, де ми й не чекаємо.

Незвані гості прибули з припливом і

1 ... 60 61 62 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Робінзон Крузо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Робінзон Крузо"