Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Клуб зразкових чоловіків 📚 - Українською

Читати книгу - "Клуб зразкових чоловіків"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Клуб зразкових чоловіків" автора Олександр Медведєв. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 76
Перейти на сторінку:
спробував заперечити Іван Іванович.

— Не будемо гаяти часу, — тоном, що не допускав заперечень, сказала жінка.

Тепер вона його не боялася. Вона могла робити з ним усе, що завгодно.

— Якщо ви зараз поїдете, я негайно подзвоню в міліцію і викладу усе, що знаю.

— У вас немає доказів.

— Не майте мене за дурну, Веніаміне Северовичу. Наші з вами останні розмови я записала на магнітофон. Ви, звичайно, геній шантажу. Але не єдиний шантажист у місті.

— Але навіщо вам здавати мене, любонько? Я в найгіршому випадку відбудуся статтею за співучасть, причому довести це ваша касета не зможе. А от вас — вас запроторять до скону, — тепер, коли перший подив минув, у голосі Івана Івановича з’явилися інтонації, до болю знайомі жінці.

— А що мені робити? У нас був договір. Ви його не виконали. А я виконала. У мене немає ні грошей, ні нових документів. Тікати з чотирма тисячами в кишені — це несерйозно… — жінка виглядала ображеною.

— Ах от ви про що, любонько! — умить пожвавішав Іван Іванович.

Здавалося, що непорозуміння розсіялося.

— То виходить, Руслан вам не передав грошей… Ах, мерзотник! — вигукнув Іван Іванович, обіймаючи жінку за плечі. — Я ж бо думав, що все пройшло нормально!

Тепер його було не впізнати. На воскових губах — розуміюча напівусмішка, очі сяють бажанням допомогти.

— Ходім у машину, там усе обговоримо, а ще краще — їдьмо куди-небудь звідси, — Іван Іванович окинув вулицю чіпким поглядом.

— А куди ми їдемо? — жінка старанно зобразила на обличчі стурбованість, коли Іван Іванович, кинувши саквояж на заднє сидіння, рішуче захлопнув двері. Для більшої правдоподібності вона навіть шморгнула носом.

— Та не хвилюйтеся ви так, дорогенька, — спробував заспокоїти її Іван Іванович. — Зараз з’їздимо до мене по гроші, потім що-небудь придумаємо з документами. Головне, що тут нам залишатися не можна.

Жінка згідно кліпнула віями, густо обліпленими тушшю. Іван Іванович як по нотах грав написану нею п’єсу.

3

Туполєв увійшов до «Італійського грилю» о пів на дванадцяту. Ресторан був порожній, і лише за одним зі столиків бенкетувала компанія з чотирьох чоловік.

— Де я можу зробити замовлення на бенкет? — запитав він у викидайла, котрий сидів біля входу, ліниво бавлячись зв’язкою ключів.

— Взагалі, адміністратора зараз немає, — повідомив викидайло, приязно посміхнувшись.

— А хто є?

— Є директор. Це на другому поверсі, он туди, — охоронець указав на напіврозчинені двері поруч із кухнею.

Не чекаючи пропозиції проводити його до місця, Туполєв рушив до дверей чорного ходу.

З кожним його кроком впевненість у тому, що візит в «Італійський гриль» — справа путня, танула, як березневий сніг. Мало хто кого сфотографував на якомусь бенкеті? Але відступати було пізно. Тим більше, що двері з табличкою «Радій Сергійович Ногін, директор» були прямо навпроти сходів. «У крайньому разі змарную десять хвилин», — утішив себе Туполєв і постукав.

4

Радій Ногін виявився рум’яним здорованем років сорока. Коли Туполєв увійшов, той, стоячи до дверей спиною, займався з еспандером біля відчиненого вікна.

— Ну що там, Шурко? — запитав він, не обертаючись.

— Радію Сергійовичу, я з міліції, — сказав Туполєв і закрив за собою двері.

Ногін повільно обернувся, шпурнув еспандер на робочий стіл, накинув сорочку, яка висіла на спинці стільця, і дещо зніяковіло потис Туполєву руку.

— Треба ж, ви постукали точнісінько, як наш шеф-кухар.

Зніяковілість поступилася місцем діловитості і серйозності, щойно Ногін застебнув сорочку й одягнув піджак. Тим більше, що Туполєв просто з порога почав викладати обставини справи.

— Бенкети? Ну звичайно, всі бенкети в нас замовляються заздалегідь. Ми ж не яке-небудь бістро! Ми не розігріваємо напівфабрикати в мікрохвильовій печі. У нас особливий підхід — ми готуємо для кожного клієнта.

— Ви ведете облік замовлень?

— Маєте на увазі ті, оплата яких йде по безготівковому розрахунку, чи всі замовлення, незалежно від форми оплати?

— Усі. Мене цікавлять усі замовлення. Я не з податкової.

— Зараз збігаю. У сейфі в адміністратора гросбух сторінок на п’ятсот. Не заздрю вам, — Ногін рушив до виходу.

— Власне, мене цікавлять ті банкети, що проходили тут вісімнадцятого і двадцятого червня, — кинув Туполєв у спину директору.

5

— Виходить, вісімнадцяте червня? — перепитав Ногін, розгортаючи грубезну книгу в коленкоровій палітурці.

— Для початку так, — Туполєв підсунув своє крісло до столу.

— Тоді так. На щастя для вас — не густо. Двадцятип’ятиліття відділу меліорації, 12–00. Замовник — Інститут інженерів сільського господарства. Тридцять дві персони, — відкарбував Ногін. — Далі. Шістдесятиріччя начальника цеху гарячого копчення Панчишина Ростислава Михайловича, 18–30. Замовник — сам ювіляр. Шістдесят сім персон. Цей ювілей я не забуду до смерті. У нас був такий аврал, що я сам стояв біля плити. Як зараз пам’ятаю: ми тоді засмажили шістдесят вісім курчат.

— А це що? — запитав Туполєв. Запис було зроблено настільки нерозбірливим почерком, що він ледь розібрав одне слово — «гомеопат».

— А, це писала Вірочка, моя секретарка. Я був у відрядженні, адміністратор у

1 ... 60 61 62 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб зразкових чоловіків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Клуб зразкових чоловіків"