Читати книгу - "Нічний цирк"

Можливо, якби вона не змокла, як потопельник, Селія навіть погодилася б.

— Звісно, залюбки, — каже вона насмішкувато у відповідь на Маркову посмішку. — Може, наступного разу.

Вона докладає зусиль, щоб розкрити свою парасолю, що повсякчас затинається, і, коли над головою напинається чорний шовковий купол, зникає разом із ним. Лише краплі дощу стукотять на порожній бруківці.

Марко самотньо розглядає те місце, де щойно стояла Селія, а потім зникає в темряві.

На вивісці написано «Дзеркальний Коридор», але всередині ти розумієш, що це не просто коридор.

Ти вже приготувався побачити дзеркальні стіни аж до самої підлоги, натомість на тебе чекають свічада різноманітних розмірів і форм, і кожне має свою особливу раму.

Коли ти рухаєшся, в одному з них віддзеркалюються твої черевики, а в сусідньому не видно нічого, крім дзеркал на протилежній стіні. У якомусь люстрі зник твій шарф, але ось він з’явився в наступному.

У дзеркалі ти бачиш за своєю спиною чоловіка в котелку, але він відбивається не всюди. Повернувшись, ти не можеш знайти його в кімнаті, хоча виявляється, що там значно більше відвідувачів, аніж ти бачив у дзеркальному склі.

Коридор веде до круглої кімнати, де тебе на мить засліплює яскраве світло. Воно ллється від високого ліхтаря, що знаходиться в центрі, — вежа з чорного металу, увінчана лампою з матового скла. Він був би доречним на розі вулиці, а зовсім не в цирковому наметі.

Усі стіни тут теж завішані дзеркалами. Кожне довге дзеркало висить так, аби з’єднати смуги на стелі із занадто розфарбованою підлогою.

Ти ступаєш кілька кроків кімнатою й бачиш, як у ній нескінченними рядами ростуть вуличні ліхтарі, і смуги складаються візерунчастими фракталами[17], знову й знову.

Конкорд, Массачусетс, жовтень 1902

Бейлі обходить цирк, і доріжка знову виводить його на подвір’я. Він на мить зупиняється, щоб помилуватися іскристим вогнищем, а потім купує в яточника пакетик шоколадних цукерок, аби компенсувати покинуту вечерю. Цукерки зроблені у вигляді мишок із мигдальними вушками й локричними хвостиками. Він одразу з’їдає дві, а решту кладе до кишені пальта, сподіваючись, що вони там не розтануть.

Малий вирішує піти в інший бік від подвір’я і скоро вже знову віддаляється від вогнища.

Хлопчик минає кілька наметів із цікавими вивісками, але його так заворожив виступ ілюзіоністки, що він не готовий іти до них просто зараз. Доріжка повертає, і Бейлі опиняється біля невеличкого намету, де на вивісці гарними літерами виведено:

ВІЩУНКА

Це він може прочитати легко, але інший текст химерно закручується такими складними вензелями, що Бейлі мусить підійти впритул, щоб прочитати:

Передбачення Долі

й Викриття Найзаповітніших Бажань

Хлопчик озирається. Навколо нікого не видно, і цирк видається таким само похмурим, як тоді, коли він заліз сюди крізь паркан посеред дня. Наче не