Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Мер сидить на смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Мер сидить на смерті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мер сидить на смерті" автора Андрій Процайло. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 81
Перейти на сторінку:

— Я не встиг спробувати, хоча хотів. Інтуїція вперто підказувала почекати... І добре, що не встиг... Бо нині не лише Зоряну «швидка» забрала, але й до Борислави на роботу приїжджала... Але Стійка встигла втекти... Симптоми, до речі, ті самі... Блювота і корчі... Так що зі мною могло бути те ж саме...

— Вітаю твою інтуїцію, Яремо!

— Не іронізуй, друже... Це ще не все... — Ярема зіщулився і змалів. — Я люблю підозрювати, ти ж знаєш... І я найняв одного відомого екстрасенса, аби дещо перевірив. Результат такий: Домовини в ратуші немає. А Чорна дама і Чернець спокійнісінько бродять собі підземеллями і лякають смертних. Отак!..

— На що ти натякаєш?..

— На те, що в мене і Зоряну підселився хтось інший, Безрукий!.. Хіба не ясно?..

— Цікаво...

— Яке там цікаво?.. Страшно!.. Тішить лише те, що завтра... нині вже... все закінчиться... І мені байдуже, який буде кінець... Аби звільнитися від того агресора, що засів у мені... Все, давай, Безрукий!.. Думай!..

— Навіщо ти мені це розказав?

— Щоб знав!.. Бо... я не впевнений, що ти теж зможеш потрапити на територію собору...

Лавник підвівся, подав Безрукому руку. Липку і холодну. Бридку. Лев скривився, ледве стримався, щоб не втнути над суддею якусь капость.

— Питай. Не мучся, — дозволив Лавник.

Безрукий вирішив скористатися дозволом.

— Чому ти, Яремо, постійно потрапляєш на гачок цієї бестії? — поцікавився Лев. — Ти що, мазохіст?

— Бо я її кохаю, Безрукий!.. Ко-ха-ю! Зрозумів?..

— А ти не подумав, що можна було б її кохати без усілякої чортівні?

— А ти не подумав, що, може, чортівня — це і є кохання?.. — вищирився Лавник. А вже на порозі додав: — Усе-таки я не допетраю, Безрукий: ти тупий чи святий, га?.. — І гримнув за собою дверима.

43

Який же запашний травень на заквітчаному коні приїхав до Львова! Усе цвіло, пахло, радувало тіло і душу!.. Вечір ледь утримував зірки, щоб завчасу не засіялися на небі... Бо не можна порушувати законів — сонце поскаржиться, і тоді червоній перед Богом!.. Але місяць висунувся... Він любив шпигувати, тому сонцю заздрив нещадно — у сонця завжди все видно, як на долоні, а місяцю доводиться вдаватися до хитрощів. Інакше побачиш лише свою дулю... Без маку...

Борис і Люба вийшли від Безрукого розгублені, як двоє діточок, що заблукали в лісі... А взагалі-то вони трохи переросли діточок, але що заблукали — факт... У житті... Бо добре, коли добре... Таємниці, пригоди, знайомства, кохання... Але коли твої друзі зникають — страшно...

— Я не можу збагнути, кому Марі з Ганнусею могли перейти дорогу?.. — Люба не бачила запашного травня на заквітчаному коні — їй весь час ввижалася жінка з дитям у якомусь захаращеному підвалі... Як у фільмах...

— Став питання точніше: кому дорогу перейшов Лев Львович?

— І кому?

— Він такий, що дорогу може перейти будь-кому... Тому — не знаю...

Вони присіли на дитячій гойдалці біля будинку і дивилися в землю — містичне блимання поодиноких зірок у ледь освітленому небі чомусь не приваблювало... На шиї висіла ціла торба сумнівів, а мозок не вмів ці сумніви розвіяти... А от щоб рукам було легше скинути з шиї тягар...

— Мені треба побачитися з бабусею... — мовила дівчина. — Відзвітувати про день і допомогти їй витерти пилюку... — Борис не встиг розтулити рота. — Не можна перенести витирання... — заперечила Люба. — Моя бабуся — бухгалтер. Забув?.. Якщо вона запланувала — все. Крапка. Не обговорюється... Тішся, що вона нині прання не записала у свій блокнот... Я мушу... — Дівчина глянула на хлопця вибачливо...

— Коли за тобою зайти?

— Через три години, орієнтовно. Гадаю, вистачить. Йди трохи відпочинь. Може, щось відкриється.

— Та де там... Мені здається, ніби те, що було відкрите, помаленьку закривається... Забавка стала надто жорстокою... Але переконання, що душа Львова у небезпеці, стає все реальнішим...

— А хіба ти й досі думав, що це гра? — здивувалася Люба.

— Все наше життя — гра, дорогенька... — Борис тяжко видихнув, обняв дівчину. — Зазнач, це не я сказав... А у стократ геніальніше чудо природи... Мудрості якого людство дивується вже століття... Йду... Не будемо гаяти часу... Бо якась чудасія нині мусить статися...

— Чому?

Борис, заплющивши очі, повільно набрав у легені повітря. Потім так само неквапом випустив.

— Пахне чудасією.

Чмокнув Любу у щічку і попрямував додому... Через магазин. Де молоденька продавщиця вивела вундеркінда із задуми, завбачливо простягнувши йому кілограм вареників. Борис не заперечував, бо якраз по них і йшов...

У під'їзді смерділо підгорілим борщем уперемішку з різноманітними спеціями. Борис принюхався. Зразу ж упрів...

— Не може бути!.. — вигукнув і погнав сходами вгору.

Біля власних дверей сумнів розвіявся разом з димом, що витікав із квартири. Зайшов. Закашлявся.

1 ... 60 61 62 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мер сидить на смерті», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Мер сидить на смерті» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Мер сидить на смерті"