Читати книгу - "Янголи, що підкрадаються"

Дана зашарілась, опустивши очі, а коли підняла їх, виявила, що Денис теж почервонів, зупинившись поглядом на її грудях.

— Боже милий! — вигукнув він із таким жахом, ніби уздрів перед собою Медузу Горгону, що займалася партеногенезом. — Та тобі ж потрібен бюстгальтер!

І вперше після смерті тітки Неждана щиро, по-дитячому розреготалася.

— Боюся, — крізь сміх промовила вона, — що мені потрібно все. Та навряд чи це ваші проблеми.

— Боюся, — передражнив її цей дивак, — я вже зробив їх своїми. А тепер піднімайся до себе і виспись. Ти біла, як полярна сова.

— До себе? — тупо повторила Дана. — Такого місця на мапі світу немає.

— Вже є. Це там, де спить Мирко. Другий поверх, двері прочинені.

— То ми не будемо займатися сексом сьогодні? — Дана вичавлювала це із себе, відчуваючи, як смикається ліве око — нервовий тик. Їй уже вкотре пригадалися зносини дяді Васі та няньки Аглаї, і праве око приєдналося до лівого.

— Ми не будемо займатися сексом ніколи. Я використаю тебе для інших цілей.

— І для яких це? — скинулася Дана. — Я не буду робити нічого протизаконного.

— Проституція, сонечко, це вже порушення закону, — незворушно повів Ден і повторив: — Іди нагору. Завтра поговоримо.

Піднявшись, Неждана зачинила за собою двері кімнати, глянула на Мирка, що солодко сопів на дитячому ліжку біля вікна, і несподівано, але дуже чітко зрозуміла дві речі. Перша — якою смішною задрипанкою вона, напевне, здавалася Денові, коли, стоячи посеред будинку, в який її привели з милості, мовила щось про закон і своє небажання його порушувати. І друга — Денис сказав, що сексу — яке безлике визначення для такої огидної справи! — в них не буде, і вона повірила йому. Ден буквально випромінював холодну впевненість людини, яка ніколи в житті не зламала свого слова. І якщо він залишить її тут і надалі, вона робитиме все, що він накаже. Майже все.

З такими думками Дана провалилася в глибокий сон. Розбудило її якесь туркотіння, що чимось нагадувало голубине. Розплющивши очі, вона побачила ранок і Дениса, що сидів у кріслі і щось тихенько говорив до Мирося, який повзав по ньому, заливаючись щасливим сміхом. Дана давно не бачила малого таким задоволеним.

— Що сталося? — вона хотіла зірватися на рівні ноги, та пригадала, що спала в самій майці, і лише присіла на краєчок ліжка. — Він розбудив вас, так? Плачем? А я й не почула! Зараз я його нагодую, і…

— Я вже нагодував. Ми їли гречку і морквяне пюре, правда? І так плювалися! — Ден і собі засміявся. — Куди тим верблюдам! І зовсім він мене не збудив. По-перше, я не спав, бо повернувся десь годину тому.

— Звідки? — нечемно поцікавилася Дана, щойно зауваживши дещо дивне вбрання господаря — шкіряні штани, чорну футболку із загадковими білими символами, схожими на китайські ієрогліфи, та строкату хустку на шиї, пов’язану на кшталт хірургічної маски. Псували цей імідж арктичного демона лише домашні хутряні капці. — Де це ви були в такому вигляді?

— І по-друге, — Денис пропустив повз вуха ці запитання, — дитячий плач, як, утім, і сміх, убиває порожнечу. А тепер поговоримо про твоє майбутнє, і я нарешті піду спати.

— Про що? — Дана похолола. — Ви хочете не дати мені грошей? Я розумію, що нічого не зробила, але я ж не відмовлялася! Це ж не тому… це не моя провина! І якщо ви дасте мені шанс…

— Саме це я й збираюся зробити, — Ден простежив, як Мирко з виглядом завзятого альпініста спустився з його ноги й поповз до Даниного ліжка. — Не турбуйся так, гроші я тобі віддам, як і обіцяв. Я зараз про інше. Отже, є три варіанти подальшого розвитку твоє долі…

— Аж три?

— Лисеня, хто навчив тебе перебивати старших?

Мирось підвівся, вчепившись за бильця старого, ще з металевою сіткою ліжка, звареного на віки, і Дана, хитро вивернувшись, притягнула малюка до себе, навіть не замислившись, що це він вперше на її пам’яті став на ніжки. Цей маневр також дав їй можливість почервоніти, не відповідаючи на риторичне запитання.

— Отже, варіант номер один: ти береш гроші і йдеш у невідомість. Його плюси…

А в нього є ще й плюси, хотіла спитати Дана, та глянула на холодне лице Дениса і промовчала. Той схвально кивнув:

— Мудре рішення. Переваг, утім, небагато. Ти матимеш відносну волю — тобто ніхто не заважатиме тобі вражаюче швидко котитися вниз. Стосовно швидкості — повір, я знаю, про що говорю. Тепер про мінуси. Найперше: Мирка тобі доведеться віддати до будинку маляти, бо вокзальне життя не для-такої крихітки — ти зі мною згодна? А іншого життя в тебе не буде. І знаєш, чому? Бо бродяги зазвичай не здобувають вищої освіти, а без документів їх навіть на будівництво не візьмуть працювати, тому тобі не світить навіть гуртожиток, принаймні офіційно. А неофіційно — доки ти працюватимеш за обраним тобою фахом, ти, звісно, матимеш сяке-таке житло, а ще будеш стояти на обліку в міліції — до речі, брак документів тут буде також грати проти тебе. А назагал у цьому обліку не було б нічого страшного, якби, знову ж таки, не Мирось. Рано чи пізно ти захочеш забрати його до себе, я ж не помиляюся? Так ось, тобі його не віддадуть. Дітей не віддають на виховання повіям.

— Я не…

— Я знаю, що не. Поки що. Але ненадовго — якщо ти підеш звідси.