Читати книгу - "Янголи, що підкрадаються"

— Я вчора вже казала.

— Повтори ще раз.

— Прикладною математикою.

— Що ж, програміст — хороший фах, і я вірю, що ти маєш відповідні здібності, але їх самих недостатньо для виживання.

— А чому ви так дивно говорите?

— Як, нагідко?

— Ну, так… правильно. Як неживий.

Ден прикрив долонею рота, а потім, перекривлюючи її, заявив:

— Ну, бо я від цього кайфую. Але підемо далі. Варіант другий: ти нарешті говориш мені своє справжнє прізвище — ну-ну, не треба робити такі великі очі, я надто стріляний горобець для цієї полови! — ми знаходимо твого дядю Васю і намагаємося встановити справедливість на території однієї окремо взятої квартири загальною площею десь сорок метрів квадратних.

— Ми?!

— Ой, руда, яка ж ти нетерпляча! — Денис завовтузився у своєму кріслі так, ніби нетерплячість ця була заразною. — Звісно, що ми — це відсотків на вісімдесят я, бо сама ти не впораєшся. І якщо ти нарешті припиниш обривати мене щохвилини, я скажу, що перевага тут теж одна, зате суттєва: ти отримаєш власний законний дах над головою, для себе і для Мирка. Недоліки: шанси на успіх п’ятдесят на п’ятдесят, бо я не сумніваюся, що той Василь Невідомий підкупив усіх, кого можна підкупити, починаючи з опікунської ради і закінчуючи БТІ — бюро технічної інвентаризації, підсунув їм усім під ніс липовий заповіт… а може, і не липовий, де вказано, що його покійна дружина залишає йому планету Земля і частку космосу на додаток. А якщо вони перебували в законному шлюбі, то й заповіту не потрібно — він спадкоємець першої черги.

— Та не було ніякого шлюбу! — у відчаї крикнула Дана. — Ви мене вчора зовсім не слухали! Я ж вам пояснювала…

— Сонечко, «загубити» паспорт і отримати новий задля штампу й замітання слідів — це такий давній винахід шлюбних аферистів, що встиг стати аксіомою. А київські РАГСи — так люди живуть не тільки в Києві. Ти не думала про те, що Вася той міг бути з якогось села, наприклад, Малі Чабани в Карпатських чи Кримських горах, і що розписують пари у вашій країні за місцем проживання жінки або чоловіка. У селі це ще простіше — прийшли до сільради, і все. Не знаю, чи перевіряла це міліція…

— І я не знаю.

— Однак гадаю, що ні. І не тому, що вони до цього не додумалися, а тому, що в цьому бедламі, де ви маєте нещастя жити, а тепер і я разом із вами, нині всім на все начхати. Кожен вигадує сто тисяч причин, чому саме він не може виконувати свою роботу, так як слід, від низької зарплати та високої інфляції, і до вершин народної творчості в галузі залізних відмазок: «А воно мені треба?» Зате потім усі щиро, до сліз в очах, дивуються, звідки взявся такий бардак, і чому він так довго триває. Але це так, ліричний відступ. Отже, повторюся, шанси на перемогу є, проте вони вимагають уточнення. А тебе, наскільки я зрозумів, не надто надихає ще одна зустріч із дядею Васею.

Дана здригнулася.

— А тепер третій варіант. Ти залишаєшся жити тут, я дістаю тобі й твоєму братові всі документи, натомість ти допомагаєш мені в деяких ескападах.

— Де-де?

— Довго пояснювати. Просто повір — це варіант для тебе найкращий. Це як довгостроковий контракт на ескорт-сервіс, але без жодних сексуальних зазіхань, і з мого боку, і з боку будь-кого іншого — я про це подбаю. А ти можеш тим часом піти на підготовчі курси. Що ти там обрала, політех? До політехнічного інституту.

— Курси платні, — похмуро зауважила Дана.

— Я в курсі, — пожартував Денис. — А потім, якщо будеш добре вчитися, матимеш стипендію — копійки, зрозуміло, та все ж… Обміркуй як слід, а ввечері я хочу почути відповідь.

— Перш ніж про щось міркувати, я хотіла б дізнатися, що саме я мушу робити.

Ден, що вже стояв біля дверей, озирнувся.

— Є місця, куди я неодмінно маю потрапити, але правила пристойності — чи просто певні правила — забороняють з’являтися там одинаку. Залежно від обставин я представлятиму тебе як свою коханку, наречену, небогу або й дружину — хоча останнє мало ймовірно. А ти робитимеш усе, що я скажу. Це не буде надто часто… я сподіваюся.

Пауза після слова «часто» не прослизнула повз увагу Дани.

— А якщо ви накажете мені лягти з кимось у ліжко?

— Цього не буде. Тільки якщо ти сама виявиш бажання!

Дана аж підстрибнула від такого припущення.

— Не виявлю, — запевнила вона. — А чим ви взагалі займаєтеся?

— Узагалі, — він так тонко її мавпував, розтягуючи голосні в деяких словах, що Неждана не була впевнена, чи це справді іронія, чи їй тільки здається, — я бізнесмен з Латвії, що приїхав сюди в дуже важливих справах — відкрити кілька невеликих трикотажних фабрик в Україні. Це потребує якогось… певного часу. Я купив цей будинок — невеликий, проте скільки місця треба холостяку?

У Дани в грудях виникло