Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

Ти мене образиш…

Мулей

Я?

Король

За діла свої чудові Все, що хочеш, вимагай — Тільки не проси за нього.

Мулей

Скласти звіт про бранця дай, Я його вартую строго.

Король

На пощаду не чекай.

Мулей

Принц, що був обранцем долі, Потерпає у неволі: Обернулась слава в тлін, І тепер прилюдно він Опинився в іншій ролі, Страдником зробився нині. Вдовольнись, королю, тим, Що подав урок гордині: За наказом принц твоїм Вбраний в лахи жалюгідні, — Не знаходжу навіть слів, Щоб сказати, як страждає, Як на смітнику конає, Мов жебрак, як він змарнів, — Угамуй, королю, гнів. З того дня, як у нестямі Ти звелів, аби інфант Коней доглядав у стайні, Працювати йшов у сад, — Він у безпораднім стані. В нього вичерпались сили, І хвороби з ніг звалили, В казематі схуд і зблід: Зараз на краю могили Втратив принц свій гордий вид. У підвалі він щоночі Весь од холоду тремтить, Та скоритися не хоче І терпляче жде ту мить, Як забачать сонце очі. І тоді приходять друзі, І виносять на дерюзі Принца на смітник свого, Бо від виразок його Сморід йде по всій окрузі. Там сидить на самотині Він, задивлений у