Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

Свіжі відомості почасти закреслювали вже виконану ним роботу, ставили нові запитання. І, звичайно, не було гарантії, що серед цих відомостей виявиться і та ниточка, яка тягнеться з клубка.

Але з'являлися і нові надії, які, як відомо, ніколи не вмирають у людини. Замкнувшись у номері готелю, підполковник вирішив працювати. Перший його графік уже застарів, і треба було скласти новий.

Почав цей графік не із версії «Пограбування», як звичайно, а із «Давніх зв'язків». Розшуки у цьому напрямі несподівано увінчалися успіхом. Знайшли місцевого жителя, старожила, якогось Ховаша. Він заявив, що приблизно за три тижні до вбивства Іллеш, двадцять шостого чи двадцять сьомого червня, побачив у містечку, біля вокзалу, ченця, який з часів визволення сюди не потикався. Ховаш знав ченця в обличчя. Називався він у цих краях — «братом Симеоном».

Чернець носив цивільний коричневий костюм. Але поріділе сиве волосся у «брата Симеона» було довгим, як і в дні його молодості в монастирі.

Побачивши колишнього ченця, Ховаш пройшов повз нього кілька разів, щоб переконатися, що не помилився. Потім поспішив слідом за ним у приміщення вокзалу, простежив, як той випив у буфеті чай і вийшов на перон. Далі товктися на вокзалі Ховаш не став, бо поспішав додому. Та, власне, до колишнього ченця йому було мало діла, — хотів лиш задовольнити цікавість. І тільки коли сталося убивство Каталін Іллеш, Ховаш згадав, що «брат Симеон» дружив колись з її чоловіком.

Підполковник Коваль уже з'ясував, що у той час, коли Ховаш побачив ченця на вокзалі, мав проходити поїзд на Київ. Чергувала у касі жінка — Клавдія Павлівна. Попереджена, як і її колега Іван Семенович, про увагу і пильність, вона теж запам'ятала високого довгогривого діда, який брав квиток до станції Київ.

Хто такий цей чернець? Чи й справді той, з яким дружив перший чоловік Каталін жандарм Карл Локкер? До кого він приїздив? Чи не до Каталін Іллеш?

У підполковника Коваля були підстави задуматися над цим.

З документів про жандармські участки у найближчих селах і поліцейську дирекцію у містечку Дмитро Іванович знав, що тержерместер Карл Локкер мав справи з ченцями монастиря, які активно підтримували і хортистську окупацію, і німецько-фашистське панування на Закарпатті.

Ховаш, який жив у ті часи неподалік Локкерів, розповів, що чернець був частим гостем у них. Зустрівши його через багато років, дуже здивувався, бо вважав, що чернець загинув у вирі війни.

Всі ці відомості були важливі для Коваля. Після того, як Кравців і Самсонов призналися, що йшли грабувати Іллеш, інші версії, припущення, здогадки втратили своє значення і відпадали. Повисла у повітрі й загадка родинного персня.

Проте підполковник не міг полишити нерозгаданими таємниці, які супроводжували вбивство сім'ї Іллеш Вони були надто важливі, щоб відмовитись від них, і тепер, після появи ченця, думки його знову поверталися до відкинутої майже усіма, крім Вегера, версії, яку називали по-різному: «Помста» і «Давні зв'язки». Коваль любив говорити у таких випадках, що завжди має у голові місце не тільки для загального вироку, а й для окремої ухвали по деталях і обставинах, що сприяли злочину.

Одержавши відомості про несподівану появу у містечку колишнього ченця Симеона, підполковник знову викликав брата Каталін.

Ернст Шефер підтвердив, що Карл Локкер мав якісь справи з монастирем, особливо з ченцем на ім'я Симеон. Наприкінці війни цей чернець десь зник.

Більше нічого від Шефера підполковник не добився — той присягався, що не цікавився зв'язками свого шурина, бо всіляко уникав «страшного Карла».

Дмитро Іванович уже познайомився з архівами монастиря, з'ясував, що справжнє прізвище «брата Симеона» — Семен Гострюк, і розпорядився оголосити розшук.

А поки що вирішив скласти новий графік і почав його словом: «Чернець».

—

1. Старожил Ховаш твердить, що бачив ченця 26 червня і впізнав його.

2. Під час війни чернець «брат Симеон» сприяв окупантам: угорцям і німцям.

3. Був зв'язаний з першим чоловіком Каталін — Карлом Локкером.

4. Наприкінці війни зник! До 26 червня цього року його тут не бачили.

5. Приїхав інкогніто — у звичайному одязі!

+

1. Немає ні прямих, ні побічних доказів.

?

1. До кого приїздив чернець 26 червня? Чи не до Іллеш?

2. Чи не приїздив він удруге, в ніч убивства, з 15-го на 16 липня?

3. Чи не його чекала у гості Каталін Іллеш?

4. Яке може мати відношення чернець до знайденого персня?

5. Чи не помилився Ховаш? Чи справді це чернець, «брат Симеон»? Якщо ні, то хто він?

6. Родичі першого чоловіка, які проживають в Угорщині, не посилали Каталін Іллеш посилки. Від кого ж, крім Андора, одержувала Каталін ці посилки?

Ще не поставивши останнє запитання, підполковник уже стискав незадоволено губи. Щось не подобалося йому у цій схемі. Відкинувшися на стілець і трохи примруживши око, немов прицілюючись, знову прочитав усе згори донизу.

П'яте запитання: «Чи не помилився Ховаш? Чи справді це чернець, «брат Симеон»? Якщо ні, то хто він?»

«Чому воно «п'яте»?»

З нього і починати треба. А відтак інші запитання або набудуть ваги, або, якщо Ховаш помилився, відпадуть.

Замість цифри «5» Коваль поставив перед цим запитанням одиницю, обвів його синім олівцем і перетяг стрілочкою вгору, відповідно перенумерувавши інші.