Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тіні над Латорицею 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

381
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тіні над Латорицею" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 92
Перейти на сторінку:

Але і це не задовольнило його.

Він ще раз перечитав увесь графік, потім окремі запитання. Що з того, що приїздив якийсь колишній чернець, який знався із першим чоловіком Каталін? Тут півмістечка тією чи іншою мірою «зналися» із тержерместером Карлом Локкеромі дехто як його приятелі, більшість — як жертви.

Чим відрізняється від усіх цей колишній чернець?

Коло виявилося замкненим.

А може, повернутися до старого графіка і продовжити саме його?

Задумавшись, підполковник не почув тихенький стук у двері. Опам'ятався, коли добряче грюкнули, — очевидно, носком черевичка. Дмитро Іванович зрозумів, що це — Наталя, яка прийшла, як завжди, невчасно.

Він відчинив двері, глянув на неї і повернувся до столу, буркнувши: «Не заважай».

Через кілька секунд почув її голос:

— Ну й насмалив! Нехай витягне.

Протяг вільно шугнув у кімнату. Коваль схопив аркуші, сполохані вітром.

— Зачини двері!

— Як ти сидиш у такому диму? Тільки голова визирає з клубів.

Клуби сірого з рожевим відтінком диму, пронизаного сонцем, окутували Коваля, немов хмарки гірську вершину.

Підполковник тяжко зітхнув: прийшла, збаламутила, не дасть попрацювати! Було б замкнутися у міліції.

Втім, у службовому кабінеті йому не так думається, як на самоті. А яка там самота — щохвилини можуть зайти: і після робочого часу там повно людей; і кроки лунають з коридора, і телефон щосекунди готовий задзвонити. Все це насторожує, нервує, не дає зосередитися.

У Києві найкращі рішення, найголовніші здогадки спадали йому на думку у власному садку, на природі. В готелі, звичайно, не те що вдома, але все ж більш затишно, ніж серед понурих стін старезного будинку міліції.

— Дік, — раптом скрикнула Наталка. — Дивись: бійка!.. Йди сюди! Одірвись на хвилину. Весела якась бійка! — Донька стояла біля відчиненого навстіж вікна, порожевіла від вечорових променів сонця. — Вона за ним біжить і кричить. Він зупиниться, вдарить і йде далі… А вона знову його наздоганяє і щось кричить. От дурна — він же її так приб'є. І де твоя міліція ходить? Та йди ж швидше! Це, здається, цигани…

Коваль поставив на папери важку попільницю і незадоволено підійшов до вікна.

Сквером з легеньким чемоданчиком у руці йшла добре відома йому особа — звільнений із камери попереднього ув'язнення Маркел Казанок. Очевидно, на автовокзал або на залізничну станцію. Його наздоганяла розхристана і розпатлана буфетниця Роза Гей, усім своїм виглядом засвідчуючи непримиренність. Шовкова її хустка метлялася аж на спині.

Коваль усе зрозумів і поморщився. Нічого іншого, крім неприємного відчуття, схожого на оскому, Казанок у нього не викликав.

Наздоганяючи віроломного коханця, Роза забігала навперейми, розлютовано махала маленькими кулачками, щось вигукувала по-циганському і підстрибувала, немов намагалася укусити його за ніс.

Здоровенний Казанок протестував якось гидливо і ліниво, наче знехотя: відштовхував Розу з дороги, як надокучливу муху, і мовчки, не виправдуючись, ішов далі.

Приглушені деревами та віддаллю звуки долітали і до вікон готелю. Іноді серед потоку циганських слів і виразів прохоплювалися і знайомі: «мерзотник» і «гроші».

Навколо зупинялися цікаві, дехто йшов услід, і група роззяв швидко зростала.

— Цікаво! — Наталка мало не вилізла з вікна.

У цю мить Казанок знову відштовхнув нападницю і, не витримавши натиску, раптом пригнув голову і побіг, немов замучений пікадорами бик. Розкішні лаковані черевики його сліпучими плямами замиготіли на сонці.

— Дивись, тікає! Такий здоровило!

— А-а-а!.. — заголосила Роза і кинулась за ним.

Хлопчаки, захоплені видовищем, гайнули услід. До них приєднався міліціонер, який з'явився на вулиці. Дивовижна процесія за кілька секунд зникла за деревами.

Коваль тільки головою похитав:

— Так йому, Казанку, й треба!

— Ти його знаєш? — поцікавилася Наталка.

— Він у нас по справі проходив.

— Ой, розкажи, Дік, розкажи! — загорілася дівчина.

— Це поки що не для розповідей, — строго зауважив підполковник. — І взагалі дай мені спокійно попрацювати. Які у тебе плани на сьогодні?

— А ніяких! — надула губки Наталя. — Але, якщо женеш з хати, я піду.

— Не сердься, доню, — пом'якшав підполковник. — Розумієш, хотів сьогодні трохи поміркувати на самоті… А ти прийшла, сколотила все… — Він наблизився до Наталі і звичним рухом скуйовдив її зачіску.

— Знаєш, тату, — серйозно сказала дівчина. — Ти, мабуть, на мене сердишся. — Вона глянула батькові в очі. — Чи не за отой опус… про «Ніріапуса»?

Якось сталося, що й досі вони не торкалися цієї теми.

— Але ж це був жарт, Дік! Ти сам говорив, що людина, яка не розуміє жартів…

— Ні, ні, — перебив доньку підполковник. — Абсолютно ні. У ньому навіть щось цікаве є, у цьому опусі… Я думаю, коли вмієш помічати смішне, значить, можеш і серйозно поставитися до справи… І взагалі написано не без таланту.

— Я не одна писала. З друзями. Це наш колективний твір.

— А може, сама хочеш стати детективом?

Наталя засміялася і енергійно заметляла головою, замахала руками.

— Мене Капітоліна Сергіївна у кіно сьогодні запрошувала, — згадала вона. — Дзвонила. І тебе теж.

— От і чудово, — зрадів Коваль. — Піди до них, а за мене попроси вибачення. Скажеш — зайнятий… Там, здається, і син їхній, студент, на канікули приїхав, — лукаво додав, коли дочка була вже на дверях. Наталя сипонула на батька сердитими іскорками з очей, але потім посміхнулася і з притиском зачинила за собою двері.

Підполковник узяв їх на ключ і повернувся до столу. Наступної миті все, що не стосувалося справи про вбивство родини Іллеш, вилетіло з його голови.

1 ... 61 62 63 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні над Латорицею"