Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

звичайно, не змогли. У сера Генрі і Гуда все тіло було суспіль покрите синцями, та й у мене їх було немало. Фулата принесла нам якісь ліки з розтертого листя з дуже приємним запахом, які значно полегшили наші страждання, коли ми їх приклали, як пластир, до хворих місць. Але хоча і синці були болючі, вони не так нас турбували, як рани сера Генрі і Гуда. У капітана була наскрізна рана у м’якій частині його “чудової білої ноги”, і він утратив багато крові, а у сера Генрі, крім інших пошкоджень, була глибока рана на верхній щелепі, яку йому нанесла бойова сокира Твали.

На щастя, Гуд — дуже непоганий лікар, і, як тільки нам принесли його маленьку скриньку з ліками, він ретельно промив обидві рани, і тоді, незважаючи на тьмяне світло примітивної кукуанської лампи, що була в хатині, ухитрився досить дбайливо їх зашити. Після цього він густо змазав рани якоюсь антисептичною маззю, що зберігалася в маленькому горщечку в його аптечці, і ми перев’язали їх рештками носовика.

Тим часом Фулата зварила нам міцний бульйон, оскільки ми були недужі, щоб їсти іншу їжу. Насилу проковтнувши його, ми упали на купу чудових карос — килимів зі звіриних шкур, розкиданих по долівці великої хатини вбитого короля. І ось дивна іронія долі: на власному ложі Твали, під його власним плащем спав тієї ночі сер Генрі — людина, яка його вбила! Я кажу “спав”, але після денного побоїща спати було, звичайно, важко. Почати з того, що повітря в буквальному розумінні слова було наповнене “по дорогих загиблих гіркого ридання і з помираючими тужного прощання”. З усібіч долітали зойки і жалібне голосіння жінок, що втратили в битві чоловіків, синів і братів. І не дивно, що вони так гірко плакали, тому що в цій страшній битві було знищено понад двадцять тисяч воїнів, тобто третю частину кукуанської армії. У мене серце розривалося на частки, коли я лежав і слухав ці стогони і ридання за тими, хто ніколи вже більше не повернеться. І тільки тоді я особливо чітко усвідомив увесь жах того, що відбулося на догоду людському честолюбству.

До півночі безперервні крики і голосіння стали потроху стихати, і залягла тиша, що час од часу порушувалася протяжними, пронизливими зойками, які долинали з хатини, що стояла за нашою: це Гагула завивала над мертвим тілом Твали.

Нарешті я заснув неспокійним сном, здригаючись і без упину просинаючись. Мені все здавалося, що я знову дійова особа трагедії, що розігралася протягом останньої доби: то я бачив, що воїн, якого я власною рукою послав на смерть, знову на мене нападає на вершині пагорба, то я знову перебував у славному кільці Сірих, що виборювали собі безсмертя у бою проти полків Твали, то прикрашена плюмажем закривавлена голова самого Твали котилася біля моїх ніг, скрегочучи зубами і люто поблискуючи своїм єдиним оком.

Але так чи інак, ця ніч нарешті минула. Коли ж настав світанок, я побачив, що мої товариші спали не ліпше за мене. У Гуда була сильна лихоманка, і невдовзі він почав марити, а також, на мою величезну тривогу, харкати кров’ю. Мабуть, це був результат якогось внутрішнього крововиливу, викликаного відчайдушними зусиллями кукуанського воїна простромити кольчугу Гуда своїм величезним списом. Зате сер Генрі почувався значно ліпше і був досить свіжий і бадьорий, хоч усе його тіло і заніміло до такої міри, що він ледве міг рухатися, а через рану на обличчі він не міг ні їсти, ні сміятися.

Близько восьмої години ранку нас провідав Інфадус. Він сказав, що не спав цілу ніч і навіть іще не лягав: потрясіння минулого дня, очевидно, мало на ньому позначилися — це був старий, загартований у боях воїн. Інфадус був дуже радий нас бачити і сердечно потис нам руки, хоча його дуже засмутив важкий стан Гуда. Я помітив, що він ставиться до сера Генрі з благоговінням, наче той не був звичайною людиною, І справді, згодом ми дізналися, що вся Країна Кукуанів вважала могутнього англійця надприродною істотою. Воїни казали, що жодна людина не може зрівнятися з ним у бою, і дивувалися, як після такого втомливого кривавого дня він міг вступити в поєдинок із самим Твалою — королем і найсильнішим у країні воїном — і одним помахом перерубати його бичачу шию. Цей удар увійшов у кукуанів у приказку, і відтоді вияв виняткової сили чи незвичайний воєнний подвиг були відомі в країні як “удар Інкубу”.

Інфадус повідомив нам, що всі полки Твали підкорилися Ігнозі і що такі ж вияви покірності надходять од усіх воєначальників Країни Кукуанів.

Смерть Твали від руки сера Генрі поклала край усім хвилюванням, оскільки Скрагга був єдиним сином скинутого короля і, таким чином, у Ігнозі не лишалося серед живих жодного суперника, який міг би претендувати на королівський престол.

Коли я сказав Інфадусу, що Ігнозі прийшов до влади через потоки крові, старий воїн знизав плечима.

— Так, — відповів він, — тільки час од часу проливаючи кров, можна тримати у спокої кукуанський народ. Так, багато вбито, але лишилися жінки, і незабаром підростуть нові воїни, які займуть місця тих, хто поліг. Тепер країна на деякий час заспокоїться. Після відвідин Інфадуса того ж ранку до нас ненадовго прийшов Ігнозі. Голова його була увінчана королівською діадемою. Дивлячись на нього, коли він наближався до нас із царською величчю, оточений улесливим почтом, я мимоволі згадав високого зулуса, котрий усього кілька місяців тому прийшов до нас у Дурбані просити взяти його в прислугу. І я мимоволі подумав про мінливість долі і про те, як несподівано змінює свій хід колесо фортуни.

— Привіт, о королю! — сказав я, устаючи.

— Так, Макумазан, нарешті я король. І все з ласки ваших трьох правих рук.

Ігнозі повідомив нам, що в нього все йде добре і що він сподівається через два тижні влаштувати велике свято, щоб показатися на ньому своєму народові.

Я запитав його, що він вирішив робити з Гагулою.

— Вона злий дух нашої країни, — відповів він. — Я її уб’ю і разом із нею усіх тих,