Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Браслет із знаком лева 📚 - Українською

Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Браслет із знаком лева" автора Леся Холодюк. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 147
Перейти на сторінку:
як, кицю, хочеш жити? Вибирай: або ти мені розповісиш усе, що тобі сказав перед смертю Доулд, і подаруєш мені браслет, або підеш і поміркуєш над своєю долею. Не забудь, ти — офіційно мертва. І давно. Поміркуй, або цей льох стане твоєю домовиною.

Різко зірвав пластир, яким Тіт заклеїв Марті рота, і гаркнув:

— Говори, паскудо!

Марта хапнула ротом повітря і не тямлячи себе понеслась на Ероута:

— Я забула, що мені сказав наостанок раб божий Григорій Делкович, мій земляк, якого ти, скотино, називаєш Доулдом. А мене, беззахисну жінку, залякав своїм пеклом, — Марта мотнула у бік льоху, — от мені пам’ять і відшибло.

Знала, що від таких слів Ероут може осатаніти, але таку вже мала вдачу, — наступати, атакувати несподівано навіть для самої себе, і хоч трішечки виграти часу за лавиною слів.

Ероут закліпав очима, збитий з пантелику почутим.

— Так той Доулд твій земляк? А ти знаєш, суко, що твій землячок усе своє смердюче життя убивав за наказом мого батечка тільки заради того, щоб ніхто не причепився до нього і не попросив поділитися таємницею браслета, який він забрав у туземців взамін на життя. Тільки їм життя не подарував, а постріляв усіх. Браслет на руку почепив і трясся, щоб ніхто більше про скарб не довідався, щоб тільки йому усе дісталося. Що, не віриш? Викарячила свої баньки і думаєш, що я заради етнографічної цінності збираюся повернути браслет батакам?

Ероут говорив і час від часу кривив товстими губами, бризкав слиною, з’їдав закінчення слів, і від його бурмотання ставало не по собі, бо навіть жодного сумніву не викликало, що він говорить правду.

— Твій торохнутий землячок таки поїхав розумом. І знаєш, від чого? Він біля Женеви пришив трьох жінок, двох чоловіків та десятирічного хлопця. Уявляєш, йому батько наказав, а він — бац! і знову усе зробив шито-крито, та настільки майстерно, що газети всього світу, очевидно, і твої, українські, писали про це звірство. Тільки чомусь зійшлися на тому, що то було ритуальне вбивство. Ха-ха-ха! Знали б вони, як Доулд вміє прибирати свідків…

— Свідків чого? — перепитала Марта. Вона читала про криваву трагедію, що сталася у Швейцари. Так, це врізалося в пам’ять, бо газети подавали фото замордованого підлітка.

Ероут осікся, зрозумів, що сказав забагато. Прикусив губу і вже іншим тоном прогарчав:

— Не твоє діло! Ти ліпше згадуй, що тобі Доулд сказав на твоїй українській мові!

— Виходить, — зловтішно почала розмірковувати вголос Марта, — один вбивця виконував замовлення другого, щоб прибрати свідків чого? Ваших брудних справ? То чим твій батечко кращий од Доулда?

— Замовкни, замовкни, суко! — верещав Ероут.

— Не патякай багато своїм дурним язиком. Не забувай, що ти вже мертва! Мертва!

Він пхнув Марту до ветхої драбинки і дівчина майже збігла вниз. Над нею заскрипіла ляда, глухо вдарилась об підлогу, обдавши щедрою пилюкою.

— Я навідаюсь до тебе незабаром. Щоб ти мені згадала кожне слово, якщо тільки знову не водиш мене за ніс, — почула над собою. — Поміркуй добре, лежачи у домовині…

Знову зайшовся дрібним сміхом. Але тепер його дріботіння віддалялося і незабаром злилося з вуркотом від’їжджаючої машини.

Марта як сіла на дерев’яну слизьку сходинку, так і заклякла під пресом моторошної, чорної тиші, боялася рухнутися по земляній підлозі. Руки затекли, щоб збити зашпори, ворушила пальцями і вони натикалися на порослий мохом слизький щабель, гидкий на дотик настільки, що нагадував тіло гадюччя. Але це всього-навсього звичайнісінька драбина, вона уже вивчила її навпомацки і тому не збиралася від неї відходити, хоч як вона не видавалася огидною. Вперлася двома ногами в слизьку землю, від чого п’ятки вгрузли у вогкий грунт, а сама простяглася вздовж драбини. Тіло поволі розслаблялося від довгого скоцюрбленого сидіння. Якби хтось і був поруч, то вона давно б почула чи сичання, чи зітхання, чи навіть ричання. Марта підняла ногу і провела нею перед себе — нікого і нічого. Зачекала хвильку. А коли зібралася з духом, різко відштовхнула тіло від драбини. По смороду відчувала просто над собою плісняву дерева. Зате вона стояла на ногах!

Тепер залишалося тільки визначити величину льоху. Примусила себе зробити один крок і нога обережно посунулася вперед. Завмерла — жодної реакції нікого й нічого. Ще один обережний крок — і вперлася у вогку холодну стіну. Знову назад два кроки — повернулась у напівлежаче положення на драбині.

— Ге-е-е-ей! — закричала від страху і відчаю. Та хто її почує? Ероут не з дурних, завіз, очевидно, у якісь хащі.

Ніч з таким же відчаєм поглинула волання на допомогу.

Темрява поступово набирала плоті, підступно огортала своїм аморфним тілом, підминала під себе. І по мірі того, як Марта довго вдивлялась у безодню пітьми, морок став заповзати усередину, до нього домішувався паморочливий біль затерплих рук і плечей.

Крик одинокого птаха десь вгорі перемішував зі швидкістю міксера фізичний біль з всепоглинаючими хвилями темряви. Від цього в грудях робилося тісно, замість крику виривався протяжний стогін.

Вона б ще спробувала крикнути, але сухий спазм здавив горло і Марта завмерла у мовчазній гримасі болю і страху.

Отож, що ти збираєшся робити просто зараз, поки ще можеш терпіти біль і не втратила здатності мислити?

Другий крик нічного птаха став схожим на голос Ероута: Кіллер Доулд твій земляк? Це той катюга, що вбив на додаток десятирічного хлопчака?… Ха-ха-ха…

— Заткнись! — прохрипіла Марта, — І дай мені можливість подумати.

Вона почне із самого очевидного рішення і швидко обдумає свої дії. А яке рішення найочевидніше? Звичайно, спробувати головою підняти ляду!

Припустимо, що вона якось зможе припідняти хоча б одну дошку: вони ж старі і, мабуть, добре прогнили, бо скрізь вогко і стоїть задушливий запах гнилі. Тоді вона опиниться у сарайчику. Це буде перший

1 ... 60 61 62 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Браслет із знаком лева», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Браслет із знаком лева"