Читати книгу - "Роксоляна, Осип Фадєєвич Назарук"

Обличчя султанки роз'яснилося зовсім, а Пашкепрізаде закінчив ще одним рубайятом Омара Кгаіяма:

Настрій був дуже поважний, коли комік Лямії замітив:

— Що Омар Кгаіям великий філософ, се і я признаю. Але я вже бачив, як пилка навіть у доброго грача кінець кінців упала в воду. Та й чи тільки в воду?

Всі засміялися, а служба зачала розносити ласощі й солодкі сорбети та прегарні полудневі овочі.

Так на верхах, в султанських салонах, шукали правди про Божу тайну світу, котру кождий віруючий нарід знаходить від віків у твердій вірі в Бога, а як верхи захитають його в ній, він розпливається, мов мрака на долині.

О, глітно було в кімнатах Роксоляни! А у всіх крилах гарему, де жили інші жінки падишаха, було тихо і пусто, як в опущенім домі. Тільки зависть куняла в них. Але й вона не відважилася поки що виходити з укриття.

Бо людська зависть і злоба, як грабіжні звірюки, ждуть на свою жертву, щоби зловити її у пригожу хвилинку.

У прийомних кімнатах хассеке Хуррем ставало щораз то більше глітно. Вже не тільки від поетів, артистів і учених, але й від везирів, кадіяскерів, дефтердарів, нішандшів, сігільдарів, чокадарів, нікябдарів, ходжів і всяких інших достойників. Найрадше говорила вона з великим будівничим Сінаном.

Та приняття інших зачали її томити, а часто й нетерпеливити, бо від багатьох, що приходили з проханнями, часто не могла видобути, чого вони властиво прохають.

Султанові не хотіла жалуватися на ту повінь прохачів, бо боялася, щоб він всім не заборонив приходити до неї. А деякі з них були цікаві для неї, від деяких сподівалася допомоги для своїх планів, які почали в її мріях виринати від хвилі, як стала матір'ю, а ще виразніше, відколи довідалася про ворожбу старого дервіша, що прийшов до Сулеймана в день святої ночі Кадр. З тими планами так укривалася, що боялася навіть думати довго про них.

Але коли їй раз забагато було натовпу ріжних достойників, казала запросити злобного Ггазалі й запитала ще раз, чи він не знає причини аж таких численних відвідин.

Зробила се нарочно і в тій надії, що злобний Ггазалі додумається, чого їй треба, і своїми сатирами віджене бодай найбільше влізливих. Ггазалі зараз зміркував, в чім діло, й урочисто відповів:

— О хассеке Хуррем, благословенне хай буде ім'я твоє!

Твій слуга Ггазалі знає причину тих численних відвідин…

— Нехай скаже!

— Недавно приїхав до султана — хай живе вічно! — посол індійського князя Бегадіра-Шаха, привіз йому в дарі пояс вартості сто тисяч золотих дукатів і сказав: «Султанул-беррайн ве хаканул-баграйн, хадімул гаремайн еш шеріфайн, шам джемет мешам, міср надіретул іср, Галебеш-шегба, Дарул-джігад, Дарул-селам!»[68] Поможи панові мому проти невірних нессараг, що приплили морем й усадовилися у його пристанях! А він складає тобі за допомогу триста скринь, повних золота і срібла, у святім місті Мецці, при гробі Пророка…

— Знаю, — сказала на се хассеке Хуррем. — Султан уже вислав воєнну фльоту під проводом Сулеймана-баші. А тих скринь іще не привезли з Мекки сюди.

— О хассеке Хуррем, вовіки незабуте най буде ім'я твоє! Ті скарби вже везуть сюди. А як привезуть, тоді побачиш під своїм порогом найбагатших скупиндряг, які всякими способами добиватимуться твоєї ласки, чи радше скарбів султана… Як чорні круки, ждатимуть уперто на добичу й не буде такої погані, на яку вони не пішли б, аби тільки дістати щось зі скарбів Бегадіра-Шаха! Се тільки перші вістуни тих, що прийдуть…

Злобне обличчя старого сатирика прибрало острий вид. Він відчув, що тиснуться йому з уст ще остріші слова. Тому низько склонився й вийшов, не здержаний розумною жінкою падишаха. В кілька днів опісля почала в сераю кружляти його сатира про влізливих прохачів у султанки. Натовп їх через те зменшився, але не багато,

Минув ще якийсь час, і наступило те, що предсказав Ггазалі про всякі способи здобування ласки могутньої султанки.

Одного дня, в порі, коли муедзини кінчили співати третій азан на вежах струнких мінаретів, зголосився до хассеке Хуррем її перший дружба, великий везир Агмед-баша. Якесь недобре прочуття зворушило серце хассеке Хуррем на сам вид того достойника. Він низько склонився й почав:

— О, найкраща з жінок падишаха, о радісна мати принца Селіма, — нехай Аллаг буде йому прихильний від колиски до гробу. Я прийшов зложити чолобитню наймогутнішій з жінок султана в тій надії, що