Читати книгу - "Маленька, Драч Марія"

- Так, звичайно.

Вже опівдні тато з Іриною приїхали до нас.

- Оце так спека, - батько поклав валізу й важко зітхнув.

- А чого ти чекав від сонця на півдні? – Ірина посміхнулась. Трішки огрядна жінка з кучерявим світлим волоссям і великими виразними зеленими очима. Вона мені одразу сподобалась – звичайна жінка, мила й неймовірно чуйна. Власних дітей в неї не було, тому мене й Карину вона полюбила як рідних. Саме Ірина допомогла мені відчути те материнське піклування, якого я колись була позбавлена.

Вона була поруч зі мною, коли я народжувала донечку, допомагала впоратися з нею, вчила: як доглядати за дитиною, як сповивати, годувати. Спостерігаючи за тим, як донька тягнулась до Ірини, в мене від ніжності стискалося серце. Пологи минули дуже важко, навіть зараз було страшно про це згадувати.

Донька була обвита пуповиною, а під кінець строку не розмістилась в утробі як потрібно. Більше доби я ніяк не могла народити, лікарі кружляли навколо мене, роблячи все можливе. Пам’ятаю, що Габріель кричав на всіх, вимагаючи, щоб мої муки нарешті припинили. Я ніколи більше не бачила його таким стривоженим і розлюченим. Той важкий період залишив на його душі глибокий слід.

Врешті-решт, усе закінчилося добре. Коли лікар дав Габріелю Карину, мій чоловік розчулився. Прозорі бусини сліз сковзнули по його щоках і, здалося, що на секунду він навіть припинив дихати. Ніколи не думала, що Габріель вміє так радіти та одночасно з цим плакати. Батько теж не стримався, коли вперше побачив свою онуку.

- Дідусю, а ми підемо сьогодні на пляж? – запитала Карина, роздивляючись ляльку, яку їй подарувала Ірина.

- Комашко, дай діду трохи перепочити, а потім можемо хоч на Луну полетіти.

Після того, як ми розмістили родичів і перекусили на відкритій терасі, вирушили на пляж. Я з Іриною засмагала на шезлонгах. Тато, занурившись декілька разів у прозору теплу воду, відпочивав у тіні, що йому щедро дарувала пальма й читав щось із Кінга. Я спеціально накупляла батькові багато книжок, щоб йому було чим зайнятися у вільний час і не привиди Господь, не подумати про минулі «захоплення». Габі з донькою плескалися у воді. Спостерігати за ними було для мене суцільним задоволенням.

- Габріель чудовий батько, - раптом промовила Ірина, знявши сонцезахисні окуляри.

- Так, я знаю, - я відчувала гордість за свого зразкового чоловіка. – Він в мене найкращий.

- Якщо чесно, я вперше в житті бачу таке уважне ставлення батька до своєї доньки.

- Він дуже хотів дитину, я теж. Взагалі-то, ми планувала дитину після навчання, але все склалося так, як є.

- Бо дітей не планують, вони як диво, з’являються несподівано, - Ірина посміхнулася мені.

- Ваша правда. До речі, а ви заходили до дядька Миколи перед відпусткою?

- Так. Нізащо не повіриш, але до нього тепер інколи приходить якась мила жіночка. Вона теж собак обожнює. Здається, що вони познайомилася на прогулянці в парку. Ось так, ходиш собі, ходиш, а потім несподівано зустрічаєш свою долю.

- Дядько Микола в нас справжній наречений. Як тільки повернемося, я обов’язково до нього хоча б на хвильку забіжу.

- Він теж про тебе питав. Передав вітання.

Ввечері, коли вже всі були стомленні сонцем і спекою, полягали спати, я сиділа на терасі й спостерігала за блідим місячним сяйвом, що казково блищало на поверхні спокійного моря. Віяв прохолодний вітерець, я дозволила йому огорнути моє обличчя. Заколисуючий шум хвиль заспокоював. Так не хотілося залишати це магічне місце. Наш виліт вже був запланований через три дні, але все одно хотілося тут побути трішки більше. Звична міська метушня, робота в галереї, дитячий садок, холодна погода… Ні, я люблю всю цю рутину, мені в ній комфортно. Але тут, біля берегу чистого моря, ми усі були разом і відчуття спільного єднання відчувалося особливо гостро.

Раптом мої вуста накрили гарячі губи Габріеля. Я посміхнулась, але не квапилася розплющувати очі.

- Привіт, - тихо промовив він, ніжно цілуючи мене тепер у скроню.

- Привіт, - я все ж таки подивилася на свого коханого чоловіка.

Габі сів у сусіднє крісло. Білі легкі штани й сорочка личили йому, підкреслюючи його засмаглу шкіру та міцну статуру. Темне волосся, яке зазвичай ідеально зачесане назад, зараз перебувало в безладді, через що мені раптом дуже сильно захотілося доторкнутися до нього.

Я підвелась зі свого місця і зручно вмостилась на колінах чоловіка. Він курив і пестив пальцями мою спину.

- Карина вже спить? – стурбовано запитала я.

- Після трьох казок, які я вже сам почав вигадувати, мені вдалося здобути блискавичну перемогу над дитячим сном, - Габі посміхнувся, задоволений своїм результатом. – Тільки тепер вона хоче справжнього єдинорога, якого я їй пообіцяв.

- Це добре. Влаштуємо зоопарк, - я поцілувала його в шию і лизнула кадик.

- Поліно Андріївно, ви ненаситна жінка, - Габріель загасив цигарку. – Скільки ж можна мучити свого слухняного раба?

- Тобі це хіба не подобається, мій рабе? - я здивовано подивилася на нього.

- Подобається, навіть занадто. Просто раніше ти була в мене такою сором’язливою, а тепер перетворилася на справжнісіньку розпусницю, - його гаряча рука сковзнула мені під легеньку блузку й стиснула вже твердий сосок. Я прикусила губи.

- Це ти мене такою зробив, коханий, - я поцілувала Габі.

- Ні, - він почав повільно мене роздягати. – Ти завжди була такою, я лише збудив у тобі твою пристрасну натуру.

Тепер він цілував мене. Хвилі продовжували шуміти, місячна доріжка сріблитися на поверхні моря, зникаючи десь за горизонтом, а ми – кохати одне одного так, немов уперше. Якщо хтось скаже, що раю на землі не існує, то ця людина, або дурна, або брехлива, або та нещасна істота, яка ніколи по-справжньому не кохала.

Кінець