Читати книгу - "Атлантида"

сказав Йорк стерновому. — Запасні акумулятори в підводному апараті та командному модулі захищені від електромагнітного імпульсу, тож вони мають працювати. Ми з Пітером залишатимемось тут щонайдовше: ми відступимо до модуля лише в разі доконечної потреби. Дуже важливо, щоб ви переказали свої координати лише після того, як опинитесь в турецьких територіальних водах. Позивні такі: «Аріадні потрібен янгол-охоронець». Переказуйте їх захищеним каналом ММУ Ти мій заступник, тож уся влада на апараті тимчасово належить тобі.

— Так, капітане. Щасти вам!

— Вам щастя також знадобиться.

Коли стерновий квапливо збіг сходами, Йорк навів бінокль на східну частину острова. За кілька секунд із-за скель вислизнув низький силует судна, ніс якого виступав уперед, що уподібнювало корабель до морди акули, надаючи йому зловісного вигляду. У прозорому світлі ранку кожну деталь — від гарматної вежі перед округлою надбудовою до обшивки турбовентиляторного двигуна на кормі — було видно особливо чітко.

Йорк знав, що це може бути лише «Гриф». Окрім США та Великої Британії, електромагнітні снаряди мала на озброєнні армія лише однієї країни — Росії. Під час останнього конфлікту в Перській затоці підкреслена нейтральність Росії змусила багатьох осіб, що так і не охололи після запалу холодної війни, стверджувати, що саме ця країна постачала зброю бойовикам. Тепер Йорк дістав підтвердження своєї підозри: електромагнітні снаряди були товаром нелегального розпродажу радянських арсеналів і потрапляли до терористів за сприяння кримінального світу. Імовірно, Аслан був не єдиним кримінальним бароном, що зберіг цінне обладнання для особистого використання.

Коди Йорк вже застібав на собі аварійний скафандр, до рубки заскочив Пітер Гові. По дорозі він устиг наполовину одягти білий комбінезон для захисту від ударної хвилі. Такий самий комбінезон він передав Йоркові. Чоловіки налагодили свій бойовий одяг та доповнили його шоломами, що зберігалися у спеціальному відсіку під панеллю управління. Кевларові ковпаки шоломів мали на собі пузирчасті протектори для вух і були обладнані безосколковими прозорими заборолами для захисту обличчя.

— Отже, почалося, — промовив Гові.

— Боронь нас Боже!

Чоловіки збігли сходами на палубу. За надбудовою виблискував порожнявою вертолітний майданчик: «Лінкс» відлетів до Трабзона, щойно стало зрозуміло, що шторм не обмине їх.

— Без електроніки автоматизована система ведення вогню ніяк нам не допоможе, — сказав Гові. — Але кілька хвилин тому я перевів її на ручне управління, тож у крайньому разі ми можемо стріляти вручну.

Єдине, на що вони могли сподіватися, — це ефект несподіванки. На «Грифі» не могли знати, що в них є стаціонарна зброя: працюючи у звичайному режимі, «Сіквест» не виставляв своє озброєння напоказ. Аслан, безсумнівно, мав намір узяти їх на абордаж і забрати з корабля все цінне. На те, що «Сіквест» удасться зберегти, надії було мало, але Йорк і Гові хотіли бодай спробувати помститися за його загибель. Гармату «Грифа» було націлено на дослідницький корабель, і чоловіки на його борту знали, що перший їхній постріл викличе жахливі для них наслідки: шалену атаку, на протистояння якій «Сіквест» просто не розрахований.

Йорк і Гові пригнулися та разом відкрили круглий люк посередині палуби. Внизу тьмяно виблискувала гарматна вежа — подвійні 40-міліметрові гармати «Бреда», розташовані на невеликому узвишші.

Гові зайняв місце стрільця за казенною частиною гармати та знизу подивився на Йорка:

— Мусимо бути готовими вистрілити відразу після того, як піднімемо вежу та наведемо її на ціль. Доведеться робити це по-старомодному: я буду наводити, а ти коригуватимеш мої дії.

Зазвичай зброєю керували з капітанського містка «Сіквеста», причому коригування наведення виконувалося за допомогою радара «Бофоре 9ЛВ-20» та системи управління вогнем «Бофоре 9ЛВ-28». Але так уже сталося, що Йорк не міг навіть скористатися ручним лазерним віддалеміром, і йому доводилося цілком покладатися на власні навігаційні навички. На щастя, він запам’ятав відстань між пунктом запланованої зустрічі та островом, біля якого тепер стояв, повернувшись до них бортом, «Гриф».

— Віддаль три тисячі триста метрів, — промовив Йорк і створив щось на зразок імпровізованого прицілу: праву руку простягнув під кутом у сорок п’ять градусів до носа «Сіквеста», а ліву спрямував на корму «Грифа». — Азимут двісті сорок градусів до осі «Сіквеста».

Гові повторив вказівки та почав крутити коліща біля сидіння стрільця. Нарешті дула було спрямовано на «Гриф». Гові швидко вирахував кут підняття та пересунув собачку так, аби після підняття вежі стволи надіслали снаряди за потрібною траєкторією.

— Барометричний тиск і вологість у нормі, швидкість вітру можна проігнорувати. Похибки на такій відстані неважливі.

Йорк опустився на підлогу поряд із Гові та допоміг йому зі снарядами. Стрічки, що подавали снаряди до гармат, були порожніми, адже в мить нападу корабель не був готовий до бою. Утім, у будь-якому разі без електроніки цей механізм не працював би. Чоловіки почали витягати снаряди із запасних скринь усередині вежі.

— Доведеться скористатися з ручної подачі, — сказав Гові. — Розривні снаряди для лівого ствола, бронебійні для правого, по п’ять пострілів із кожного. Сумніваюся, що в нас буде нагода стріляти більше. Ми застосуємо розривні снаряди для коригування прицілу, бо їхні вибухи краще видно на воді.

Йорк почав запихати п’ятикілограмові снаряди на полиці над приймачем — червоні кінчики ліворуч, сині праворуч. Коли він закінчив роботу, Гові сів на сидіння стрільця та потягнув за засув на кожному дулі, подаючи снаряди до приймача.

— Чорт забирай, мати в розпорядженні лише десять снарядів для гармати, здатної зробити чотириста п’ятдесят пострілів за хвилину! — похмуро зауважив Гові. — Мабуть, боги Атлантиди зараз сміються з нас.

Чоловіки опустили на обличчя захисні заборола. Йорк протиснувся до вузького закутка перед коліщам, що управляло підняттям дула, а Гові взявся за важіль, який підіймав та опускав вежу. Для проби він трохи повернув її, глянув на Йорка:

— Ну що, підіймаємо?

— Давай! — кивнув капітан «Сіквеста».

Коли гарматна вежа почала підійматися, Йорк відчув у крові електричний заряд адреналіну. Він багато разів протистояв ворогові, але завжди з містка або з рубки управління; тепер же доводилося битися, так би мовити, наживо. Він уперше відчув те саме, що відчували моряки, які були за гарматами на кораблі Нельсона «Вікторія» або сиділи в могутніх гарматних вежах дредноутів біля Ютландського півострова чи Північного мису. Йорк і Гові знали: шансів на те, що вони візьмуть гору у протистоянні з 130-міліметровими гарматами «Грифа» та його сучасною системою корекції вогню на базі СГП, було дуже мало.

Вежа піднялася над рівнем палуби, і Йорк побачив силует «Грифа». Дула опустилися на завчасно визначені позиції. Капітан зафіксував ручку підйомного коліщати та підніс руку:

— Гармату наведено на ціль!

Гові клацнув затвором і поклав палець на гашетку.

— Вогонь!

Почувся оглушливий