Читати книгу - "Реквієм блондинкам"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мерщій! — заволав я. — Мерщій тікаймо з цього клятого місця!
Одрі завела двигун, і я плюхнувся на сидіння поруч із нею. Реґ вмостився за нами.
— Газуй! — вже спокійніше крикнув я Одрі. — Вони нас вистежили!
Упродовж кількох наступних хвилин усі мовчали. Одрі мчала з граничною швидкістю, зосередившись на дорозі, а я, скоцюбившись, намагався прийти до тями.
— Добре, — промовив я. — Тепер вже можна повільніше. Гадаю, ми вже достатньо далеко від’їхали.
Одрі поїхала повільніше і пригальмувала під вуличним ліхтарем.
— Ти тікав, мов обпечений, — зауважила вона, пильно придивляючись до мене. — Чорт забирай, та цей чолов’яга має доволі наляканий вигляд!
Я набрав у груди побільше повітря.
— Наляканий?! — перепитав я. — Та це ще доволі м’яко сказано! Я мало не мав серцевого нападу!
Реґ нахилився вперед, важко дихаючи мені в спину.
— Детективи не можуть лякатися, — сухо констатував він. — Принаймні, не нью-йоркські сищики.
— Стуліть пельки, ви обидва! — гаркнув я. — Це все дуже серйозно. Хтось чекав на мене в саду і мало не накинув мені на шию петлю!
— Ви марите! — з презирством озвався Реґ. — Чому вам просто не зізнатися, що ви злякалися власної тіні — й від неї ж і дременули?
— Не кепкуйте з нього, Реґу! — м’яко сказала Одрі. — Я вірю, що щось його дуже налякало.
Я вийняв фотографії з кишені та висипав їх Одрі на коліна.
— Погляньте-но на це, — похмуро промовив я. — Можливо, це вас, дурнів, приведе до тями.
— Де ти їх узяв?! — вигукнула Одрі, щойно розгледіла, що то за фото.
— Вони були сховані під сорочками Теда в комоді, — похмуро сказав я. — І це, по суті, перші справжні докази, які в нас є. Тут всі вони — навіть Мерієн. Не знаю, як йому тепер вдасться викрутитися.
— То ти не жартував про те, що тебе намагалися задушити? — запитала Одрі, дивлячись на мене широко розплющеними очима.
— Звісно ж, що ні, — сказав я, беручи сигарету і простягаючи їй пачку. — Хтось спробував накинути на мене ласо. Якби я не ухилився, мене б точно заарканили. Це був суто цирковий трюк, — і я повернувся до Реґа. — Чи серед Тедових досягнень часом нема володіння ковбойським мистецтвом накидати ласо?
Реґ заперечно хитнув головою.
— Це щось нове для мене, — здивовано промовив він.
— Саме так усі дівчата і були вбиті, — продовжив я. — Я радий, що це сталося зі мною. Тепер ми, принаймні, знаємо, що нам шукати.
— Сподіваюсь, ти когось помітив? — запитала Одрі.
Я мотнув головою.
— Чи Тед часом не казав, куди йде сьогодні ввечері? Якщо вбивця — він, то саме він і чекав на мене з мотузкою.
— Він сказав, що проведе вечір в нічному клубі «Сайро». Перевіримо?
— Аякже! — озвався я у відповідь. — Ходімо знайдемо аптеку і подзвонимо звідтіля в клуб, а потім вирушимо на кладовище. Знаєте, в мене таке відчуття, що розслідування цієї справи добігає кінця.
— То ти справді гадаєш, що Тед — убивця? — перепитала Одрі, заводячи двигун і повільно кермуючи тьмяно освітленою вулицею.
— Скидається на те. Самих вже фотографій як доказів буде достатньо, щоб відправити його на електричний стілець — якщо грамотно до цього підійти. До того ж спроба накинути на мене ласо знову ж таки свідчить проти нього. І якщо нам вдасться знайти тіла, що ми вже точно зможемо приперти його до стінки.
За кілька хвилин їзди ми вже були біля аптеки.
Я попросив Рега зателефонувати у клуб «Сайро» і довідатися, чи Тед зараз там.
Поки ми чекали на нього в машині, я сказав Одрі:
— Коли все скінчиться, чи ти вже думала, що робитимеш далі?
Вона відвела погляд.
— Не знаю. He впевена, що продовжуватиму займатися розслідуванням. Здається, це не надто добре у мене виходить.
Я обійняв її.
— На пару зі мною, — озвався, — ти була б зовсім непогана. Чому б нам не стати партнерами?
— Я подумаю над цим, — обережно сказала вона. — Але ти страшенно деспотичний.
— Але не в ролі чоловіка, — сказав я безтурботно. — Ти будеш здивована, яким милим я можу бути. Хіба ти не знала, що я — найкращий у світі коханець?
— І гадки не мала, що ти себе таким вважаєш, — сказала вона хихикнувши. Шкода тільки, що так думаєш лише ти!
Я обійняв її за талію і притягнув до себе.
— Ну ж бо, моя мила, — спонукав я її, — скажи, що ти просто не можеш без мене жити! Скажи — «так»!
Реґ просунув голову у вікно.
— Заради Бога! — вибухнув він. — Невже ви й двох хвилин не можете подумати про справу? Щойно я вас полишу, як ви вже голубитеся.
— Хтось із нас колись таки вас зненавидить! — люто гаркнув я, поквапно забираючи руки. — Не думав, що ви так швидко впораєтеся.
Він відчинив дверцята машини і пірнув на заднє сидіння.
— Я хутко все з’ясував, — відповів він, косо дивлячись на мене. — Чому лише вам можна насолоджуватися, зваблюючи дам?
— Ну, кажіть-бо вже, дурню! Він що, все ще там?
— Ні, ба більше — там його сьогодні взагалі не було! То що ви про все це думаєте?
Ми з Одрі обмінялись значущими поглядами.
— Добре, — сказав я. — Здається, ми на правильному шляху. Поїхали — і кренвільське кладовище буде нашою першою зупинкою!
* * *
Ми приїхали туди, щойно місцевий годинник вибив північ. Темні рвані хмари над нашими головами заслонили місяць. Зловісно клекотав далекий грім.
— Для повного щастя нам бракує лише Белли Лугоші[10] Тоді б це був справжній пікнік! — зауважив Реґ, і зуби його почали клацати.
— Стуліть пельку! — сказав я, висовуючи голову з вікна. — Так не можна говорити в безпосередній близькості до померлих! Де ваша повага?
Одрі натиснула ногою на гальма, й авто зупинилося.
— І що тепер? — спитала вона, боязко озираючи масивні стіни кладовища.
Я відчинив дверцята і вийшов. Повітря було важким та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реквієм блондинкам», після закриття браузера.