Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Реквієм блондинкам 📚 - Українською

Читати книгу - "Реквієм блондинкам"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Реквієм блондинкам" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 72
Перейти на сторінку:
канат з петлею на кінці, а тоді припустив через сад. Перемахнув через огорожу і приземлився просто під ноги Реґові.

— Мерщій! — заволав я. — Мерщій тікаймо з цього клятого місця!

Одрі завела двигун, і я плюхнувся на сидіння поруч із нею. Реґ вмостився за нами.

— Газуй! — вже спокійніше крикнув я Одрі. — Вони нас вистежили!

Упродовж кількох наступних хвилин усі мовчали. Одрі мчала з граничною швидкістю, зосередившись на дорозі, а я, скоцюбившись, намагався прийти до тями.

— Добре, — промовив я. — Тепер вже можна повільніше. Гадаю, ми вже достатньо далеко від’їхали.

Одрі поїхала повільніше і пригальмувала під вуличним ліхтарем.

— Ти тікав, мов обпечений, — зауважила вона, пильно придивляючись до мене. — Чорт забирай, та цей чолов’яга має доволі наляканий вигляд!

Я набрав у груди побільше повітря.

— Наляканий?! — перепитав я. — Та це ще доволі м’яко сказано! Я мало не мав серцевого нападу!

Реґ нахилився вперед, важко дихаючи мені в спину.

— Детективи не можуть лякатися, — сухо констатував він. — Принаймні, не нью-йоркські сищики.

— Стуліть пельки, ви обидва! — гаркнув я. — Це все дуже серйозно. Хтось чекав на мене в саду і мало не накинув мені на шию петлю!

— Ви марите! — з презирством озвався Реґ. — Чому вам просто не зізнатися, що ви злякалися власної тіні — й від неї ж і дременули?

— Не кепкуйте з нього, Реґу! — м’яко сказала Одрі. — Я вірю, що щось його дуже налякало.

Я вийняв фотографії з кишені та висипав їх Одрі на коліна.

— Погляньте-но на це, — похмуро промовив я. — Можливо, це вас, дурнів, приведе до тями.

— Де ти їх узяв?! — вигукнула Одрі, щойно розгледіла, що то за фото.

— Вони були сховані під сорочками Теда в комоді, — похмуро сказав я. — І це, по суті, перші справжні докази, які в нас є. Тут всі вони — навіть Мерієн. Не знаю, як йому тепер вдасться викрутитися.

— То ти не жартував про те, що тебе намагалися задушити? — запитала Одрі, дивлячись на мене широко розплющеними очима.

— Звісно ж, що ні, — сказав я, беручи сигарету і простягаючи їй пачку. — Хтось спробував накинути на мене ласо. Якби я не ухилився, мене б точно заарканили. Це був суто цирковий трюк, — і я повернувся до Реґа. — Чи серед Тедових досягнень часом нема володіння ковбойським мистецтвом накидати ласо?

Реґ заперечно хитнув головою.

— Це щось нове для мене, — здивовано промовив він.

— Саме так усі дівчата і були вбиті, — продовжив я. — Я радий, що це сталося зі мною. Тепер ми, принаймні, знаємо, що нам шукати.

— Сподіваюсь, ти когось помітив? — запитала Одрі.

Я мотнув головою.

— Чи Тед часом не казав, куди йде сьогодні ввечері? Якщо вбивця — він, то саме він і чекав на мене з мотузкою.

— Він сказав, що проведе вечір в нічному клубі «Сайро». Перевіримо?

— Аякже! — озвався я у відповідь. — Ходімо знайдемо аптеку і подзвонимо звідтіля в клуб, а потім вирушимо на кладовище. Знаєте, в мене таке відчуття, що розслідування цієї справи добігає кінця.

— То ти справді гадаєш, що Тед — убивця? — перепитала Одрі, заводячи двигун і повільно кермуючи тьмяно освітленою вулицею.

— Скидається на те. Самих вже фотографій як доказів буде достатньо, щоб відправити його на електричний стілець — якщо грамотно до цього підійти. До того ж спроба накинути на мене ласо знову ж таки свідчить проти нього. І якщо нам вдасться знайти тіла, що ми вже точно зможемо приперти його до стінки.

За кілька хвилин їзди ми вже були біля аптеки.

Я попросив Рега зателефонувати у клуб «Сайро» і довідатися, чи Тед зараз там.

Поки ми чекали на нього в машині, я сказав Одрі:

— Коли все скінчиться, чи ти вже думала, що робитимеш далі?

Вона відвела погляд.

— Не знаю. He впевена, що продовжуватиму займатися розслідуванням. Здається, це не надто добре у мене виходить.

Я обійняв її.

— На пару зі мною, — озвався, — ти була б зовсім непогана. Чому б нам не стати партнерами?

— Я подумаю над цим, — обережно сказала вона. — Але ти страшенно деспотичний.

— Але не в ролі чоловіка, — сказав я безтурботно. — Ти будеш здивована, яким милим я можу бути. Хіба ти не знала, що я — найкращий у світі коханець?

— І гадки не мала, що ти себе таким вважаєш, — сказала вона хихикнувши. Шкода тільки, що так думаєш лише ти!

Я обійняв її за талію і притягнув до себе.

— Ну ж бо, моя мила, — спонукав я її, — скажи, що ти просто не можеш без мене жити! Скажи — «так»!

Реґ просунув голову у вікно.

— Заради Бога! — вибухнув він. — Невже ви й двох хвилин не можете подумати про справу? Щойно я вас полишу, як ви вже голубитеся.

— Хтось із нас колись таки вас зненавидить! — люто гаркнув я, поквапно забираючи руки. — Не думав, що ви так швидко впораєтеся.

Він відчинив дверцята машини і пірнув на заднє сидіння.

— Я хутко все з’ясував, — відповів він, косо дивлячись на мене. — Чому лише вам можна насолоджуватися, зваблюючи дам?

— Ну, кажіть-бо вже, дурню! Він що, все ще там?

— Ні, ба більше — там його сьогодні взагалі не було! То що ви про все це думаєте?

Ми з Одрі обмінялись значущими поглядами.

— Добре, — сказав я. — Здається, ми на правильному шляху. Поїхали — і кренвільське кладовище буде нашою першою зупинкою!

* * *

Ми приїхали туди, щойно місцевий годинник вибив північ. Темні рвані хмари над нашими головами заслонили місяць. Зловісно клекотав далекий грім.

— Для повного щастя нам бракує лише Белли Лугоші[10] Тоді б це був справжній пікнік! — зауважив Реґ, і зуби його почали клацати.

— Стуліть пельку! — сказав я, висовуючи голову з вікна. — Так не можна говорити в безпосередній близькості до померлих! Де ваша повага?

Одрі натиснула ногою на гальма, й авто зупинилося.

— І що тепер? — спитала вона, боязко озираючи масивні стіни кладовища.

Я відчинив дверцята і вийшов. Повітря було важким та

1 ... 60 61 62 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реквієм блондинкам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Реквієм блондинкам"