Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

не попускаючи перебувати в невір'ї тьми тих, що народили таке світило. Після ж прийняття святого хрещення воєвода Секунд, батько Івановий, недовгий час прожив, у ліпше життя до Господа перейшов, і залишилася Антуса, матір Іванова, вдовою вельми молодою, мало більше двадцяти років маючи від народження свого у той час, коли овдовіла. По тому, коли досяг Іван вісімнадцятилітнього віку, пішов у Атени і невдовзі ровесників своїх і багатьох, що там були, філософів перевищив премудрістю. Вивчив усі книги та учення еллінські і був філософом управним та ритором пресолодким. Мав в Атенах супротивника собі вельми заздрісного, філософа на ймення Антимія, котрий, заздрячи добрій його славі, не любив його, і ворогував супроти нього, і злословив щодо нього. Його Іван премудрими й богонатхненними словами перемагав перед усіма і до Христової віри привів його, а з ним багатьох у такій спосіб.

Коли Антимій сперечався з Іваном, почав огудно говорити на Господа нашого Ісуса Христа, відтак раптово напав на нього нечистий дух і почав мучити його. Впав же Антимій на землю, і кидався, і ворочав очима та вустами, і піна витікала з нього — усі, хто близько був, жахнулися вельми, а багато хто утік зі страху. Молили всі Івана, щоб помилував біснуватого і зцілив його. Він же відповів: "Коли не покається і не повірить у Христа-бога, якого гудив, то не матиме зцілення". І тоді Антимій закричав, кажучи: "Сповідую, що нема іншого Бога ані на небесах, ані на землі, окрім християнського, в якого вірує Іван премудрий!" Коли те сказав, вийшов із нього нечистий дух, і став на ноги він свої здоровий. Усі ж люди, бачачи таке чудо, закричали: "Великий Бог християнський, що один творить чудеса!" Святий же Іван, наказавши йому не ганьбити Сина Божого і навчивши істинної віри, відіслав його до єпископа того міста, і хрестився Антимій із усім домом своїм, і багато чесних громадян повірили у Христа й хрестилися. Єпископ же, довідавшись, що Іван учинив таке навернення до Христа еллінів, намислив посвятити його в церковне служення і тримати в Атенах, щоб після нього прийняв архиєрейського престола, — сам-бо вельми вже зістарився. Зрозумів те блаженний Іван, таємно відійшов звідтіля і прийшов у вітчизну свою Антіохію, зневажаючи всю марну славу цього марнотного світу і гордість життя, смиренне ж іноче життя прийняти і в ангельському образі намислив служити Богові, маючи одного щирого собі друга, який на того подвига став, на ймення Василій, котрий був родом із тієї ж Антіохії, із ним-бо разом росли, в одних навчалися учителів і велику любов один до одного мали, були ж бо обидва одного норову й однодушні. Той Василій спершу сам в іночий чин облекся, радив й Іванові, ровеснику своєму, таке ж вибрати життя; його ж бо доброї ради Іван послухався, хотів відтак відійти до монастиря і стати іноком, але утриманий був на час од матері; та ж бо, збагнувши наміра Іванового, почала до нього зі слізьми говорити: "О дитино, я недовго веселилася з батьком твоїм, з його ж бо смертю тобі сирітство, а мені вдівство учинилося, Бог так зволив, одначе жодне настале зло не зможе примусити до другого шлюбу та іншого ввести мужа у дім батька твого, але пробуду, в бурі бід і в вогні вдівства, за Божим промислом та поміччю, терплячи і від частого позиру на твоє лице, подібне до лиця батька твого, велику відраду та втіху приймаючи. Не погубила-бо й маєтку батька твого вдовиною бідою, але цілим зберегла його на потребу твойого життя. Молю ж бо тебе, о дитино, не вкинь мене у друге вдівство і притихле мені за батьком твоїм ридання не відновлюй знову своїм відходом, але зачекай моєї смерті, її ж бо невдовзі сподіваюся. Коли ж поховаєш мене при кістках батька твого, тоді учиниш, як захочеш, тепер же потерпи трохи, з нами життя маючи, доки живою пробуваю". Це і подібне до цього говорила мати до Івана, переконуючи його не залишати її.

Трапилося в той час бути в Антіохії Зенонові Єрусалимському, архиєпископу, — той поставив Івана у читці, і пробув Іван у тому чині три літа. По тому померла мати, яку поховав Іван, відтак увесь маєток роздав зубоженим, рабам та рабиням свободу дарував і, залишивши все своїм родичам та друзям, пішов у монастир і став іноком, який служив Господеві день і ніч у трудах та численних подвигах. Написав-бо там книги про священство, і про скруху сердечну, і послання до відпалого ченця Теодора, наповнене великої користі, — мав-бо від Бога дар учення і благодать Святого Духа, яка діяла в апостолах, в чому відкрився одному подвижному інокові, який жив у тому-таки монастирі, на ймення Ісихія: той був ветхий літами, і досконалий у чеснотах, і прозірливий. Однієї ночі, коли не спав він і молився, бувши знесений розумом, побачив таке видіння: два мужі вельми гарні зійшли з небес, у білі одежі одягнені, і сяяли, наче сонце, зайшли до блаженного Івана, де молитви свої творив; один із них тримав списаного згортка, а другий ключі. Іван же, побачивши їх, забоявся і поспішив уклонитися їм до землі. Вони ж, узявши його за руку, підвели і сказали: "Уповай і не бійся!" Іван же рече до них: "Хто ви є, господинове мої?" Вони ж відказали йому знову: "Не бійся, мужу бажання доброго, новий Даниїле, в якому зволить жити Дух Святий заради чистого серця твого; послані — бо ми є до тебе від великого Учителя і Спаса нашого Ісуса Христа". Коли це сказали, тоді перший простяг руку свою, подав йому згортка, кажучи: "Прийми згортка цього від моєї руки, я ж бо є Іван, що приліг був на Господніх персах на Тайній вечері і звідтіля узяв божественне одкровення. Дає і тобі Господь пізнати всі глибини премудрості, щоб живив ти людей їжею непогибного вчення і щоб загородилися вустами твоїми вуста єретичні та юдейські, які говорять беззаконня на Бога нашого". Простер — бо і другий руку свою, подав йому ключі, кажучи: "Прийми це, я ж бо є Петро, коли кого зв'яжеш, то буде зв'язаний, а кого розрішиш, то буде розрішений". Блаженний Іван знову схилив коліна свої і поклонився їм, кажучи: "Хто я такий, щоб дерзнув прийняти й понести такі великі й страшні служби, грішним бувши і від усіх людей гірший?" Святі апостоли, котрі явилися, знову взяли його за правицю, підвели і сказали: "Стань на ноги