Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Серця трьох 📚 - Українською

Читати книгу - "Серця трьох"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Серця трьох" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 88
Перейти на сторінку:
Свічаді Світу, але йому вона здавалася лише самітною наївною жінкою, ущерть повною кохання і, безперечно, недосвідченою в ньому.

— Я розповім тобі, що ще брехав мені той негідник Торес! — палко вигукнула Цариця. — Він казав, що ти страшенно заможний і що перед тим, як одружитись, ти хотів знати, чи досить я багата. Він казав, що ти послав його сюди довідатись про мій посаг. Але я знаю, що це брехня. Ти ж бо не ради цього береш мене за дружину? — вона зневажливо показала рукою на скриню.

Френк похитав головою.

— Тобі потрібна я, а не мої скарби, — радісно сказала вона.

— Авжеж, ти, — не міг не збрехати Френк.

І тоді він побачив дивну річ. Цариця, та Цариця, що прикликала й відпускала людей самим порухом голови, що лише мимохідь згадала йому про Торесову смерть і що вибрала собі чоловіка, навіть не спитавши в нього згоди, ця самодержавна Цариця почервоніла. Рожева хвиля дівочої скромності й цнотливості залила їй шию та обличчя аж до лоба й до вух. Її сором’язливість передалась і Френкові. Він не знав, що йому робити, і на засмаглому його обличчі з’явився рум’янець. Йому здавалося, що за всю історію людства чоловік і жінка ще ніколи не опинялися в такому становищі. Їм обом було так ніяково, що Френк, навіть якби йому загрожувала смерть, не міг би знайти з цього становища виходу. Отож Цариці довелось озиватися першій.

— А тепер, — і вона зашарілася ще дужче, — ти мусиш довести, що любиш мене.

Френк спробував щось сказати, та губи його були такі сухі, що він тільки облизнув їх і промурмотів щось незрозуміле.

— Мене ще ніхто не кохав, — сміливо вела далі Цариця. — Мій люд не вміє кохати. То не люди, а тварини. Вони не вміють думати. Але ми — ти і я, ми — справжні чоловік і жінка. Ми повинні кохати одне одного, так сказало мені Свічадо Світу. Тільки в мене немає досвіду. Я не вмію кохати. А ти, що прийшов із великого світу, напевне вмієш. Я чекаю. То кохай же мене.

Вона сіла на ліжку, посадовила поруч себе Френка і, додержуючи свого слова, чекала. А Френк, якому треба було любити з наказу, сидів, наче паралізований, і не міг ворухнутися.

— Хіба ж я не гарна? — запитала, помовчавши, Цариця. — Невже ж твої руки не прагнуть обняти мене так само, як я мрію опинитися у твоїх обіймах? Чоловічі губи ніколи ще не торкалися моїх губ. Які почування викликає поцілунок? Коли ти поцілував мені руку, то було чудово. Здавалося, ти цілуєш не руку, а мою душу. Моє серце тремтіло під твоїми губами. Хіба ти не відчував цього?

— Отже, — сказала вона за півгодини, сидячи з ним на ліжку, — я розповіла тобі все, що знаю про себе. Про минуле мені відомо тільки те, що я чула. Сучасне я виразно бачу в Свічаді Світу. Я бачу також і майбутнє, але не досить ясно, і деколи не розумію того, що бачу. Я народилася тут. Так само й моя мати, і мати моєї матері. Кожна з них мала коханого. Іноді вони приходили сюди, як ось ти. Мати розповідала мені, що моя бабуся пішла шукати свого коханого і довго не поверталася в долину. Так зробила й моя мати. Я знаю, що вони йшли таємним виходом, де багато померлих конквістадорів охороняють скарби майя. Там стоїть і да Васко, шолом якого украв негідник Торес і сказав, ніби то його власний. Якби ти не прийшов сюди сам, я мусила б іти шукати тебе, бо тобі судилося стати моїм чоловіком.

У кімнату ввійшла жінка в супроводі юнака зі списом, і Френк насилу збагнув, про що вони розмовляють чудною стародавньою іспанською мовою.

— Ми повинні йти до Великого Дому, — коротко пояснила йому Цариця, — щоб повінчатися там. Жрець Сонця чомусь не погоджується. Певне, шкодує, що не міг пролити вашої крові на свій вівтар. Він кровожерний, і в нього небагато розуму, дарма що він жрець Сонця. Я маю відомості, що він, поганець, настренчує люд проти нашого шлюбу. — Вона стулила кулаки, насупила брови, й очі її запалали царським гнівом. — Та він таки повінчає нас, за нашим давнім звичаєм, перед Великим Домом, біля вівтаря Сонця!

— Ще не пізно, Френку, і ти можеш передумати, — сказав Генрі. — До того ж це несправедливо. Коротша соломинка була моя. Правда, Леонсіє?

Леонсія не знала, що відповісти. Вони стояли гуртом, перед вівтарем, а позад них юрмилися Загублені Душі. Цариця й жрець Сонця радились у Великому Домі.

— Адже ж ви не хотіли б, щоб Генрі одружився я нею? — запитав Френк Леонсію.

— Ні він, ні ви, — відповіла Леонсія. — Єдиний, кого я хотіла б бачити одруженим із нею, це Торес. Вона мені не подобається, і я не хочу, щоб будь-хто з моїх друзів був їй за чоловіка.

— Ти, мабуть, ревнуєш, — промовив Генрі, — а Френк, здається, не дуже бідкається своєю долею.

— Вона не така вже й погана, — пояснив Френк. — А крім того, Генрі, дарма що ти витяг коротку соломинку, вона не одружиться з тобою, хоч би ти й просив її.

— Ну, не знаю… — почав був Генрі.

— Спитай її сам. Ось вона виходить. Подивись на її очі. Вона чимсь схвильована. А жрець — чорний як піч. Запропонуй їй себе й побачиш, чи матимеш успіх.

Генрі уперто хитнув головою:

— І запропоную. Не тому, щоб довести тобі, як мене люблять жінки, а задля самої справедливості. Не гаразд, що я прийняв твою жертву, і я тепер хочу виправити свою провину.

І не встигли вони стримати Генрі, як він пробився до Цариці, став між нею й жерцем і щось заговорив. Цариця, слухаючи, сміялася, але сміялася не з Генрі. Потім вона з виглядом переможниці кинула оком на Леонсію й звернулася просто до неї:

— Ось бачиш, Генрі сватається до мене. Це вже четвертий залицяльник за один день. Отже, мене кохають чоловіки. Чи ти коли-небудь чула, щоб четверо чоловіків захотіли того самого дня побратися з жінкою?

— Четверо? — здивувався Френк.

Цариця ніжно глянула на нього.

— Авжеж. Ти й Генрі, якому я тільки-що відмовила. Перед вами був ще той нахаба Торес, а оце щойно у Великім Домі — жрець. — На цю згадку очі її заблищали, а щоки почервоніли. — Оцей жрець Сонця, що давно вже зламав свою обітницю; людина, яку тільки наполовину можна вважати за чоловіка, хотів одружитися зі мною. Поганець! Тварюка! І він наостанці насмілився ще сказати,

1 ... 60 61 62 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Серця трьох», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Серця трьох"