Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

"Масаж би мені робив?))))"

"Ага, внутрішньом'язовий."

"Прийди і зроби."

Відправила і губу прикусила. Нариваюся ж. Цей прийде і зробить. Але так хочеться... Іноді мені здається, що від такого божевільного бажання можна збожеволіти. Після наших поцілунків, які закінчуються тільки тим, що ми обидва не можемо до пуття віддихатися і захекані розходимося по домівках, мені здається, що і я, і він скоро поліземо на стіну.

- Ми скоро це виправимо! - пообіцяв сьогодні вночі Андрес перед тим, як піти. - Але це не буде після робочого дня, коли ти ледве на ногах тримаєшся. Мені потрібно, щоб ти була сповнена сил, тому що я дуже довго тебе не випущу з рук!

Пам'ятаю, як зайшла додому, і ледве добрела до ліжка. Ні, не від втоми, як він думав, хоча й частка її теж була. Більше від того, як стягувало у вузол низ живота від його вимогливих губ. Від нахабного язика, що досліджував мій рот, вириваючи стогони, і від сильних рук, які часом так міцно стискали мене в обіймах, що шкіра горіла. Хіба буває так, коли думати не можеш ні про що, окрім як скоріше урвати собі момент, у якому отримаєш його всього? Обіцянка в карих очах не давала спокою навіть уночі! Вона тягнула як магніт і змушувала чекати... Нудитися в болісному очікуванні, знаючи, що потім... потім буде щось таке, чого я в житті ще не відчувала! Не те, щоб з Артемом був поганий секс. Звичайний. Так, було приємно кілька разів, але силу мого бажання, спрямованого на Αндреса, навіть не можна порівняти з тією, яка була адресована Тьомі.

"Зроблю, espinita! Ще парочка таких повідомлень, і я кину все і примчуся, щоб зайнятися тобою просто зараз. Тільки тоді вночі доведеться поїхати."

"Ні. Краще будь зі мною всю ніч."

"Я теж таĸ думаю. Тоді в нас буде більше часу."

Моє обличчя знову осяяла посмішка, і передчуття побігло по ĸоже табуном мурашок...

"О п'ятій годині матч із баскетболу. Приходь."

Було ще одне смс, і я нерозумно насупилася. Не пам'ятаю, щоб Андрес говорив про те, що любить дивитися баскетбол.

"На полі тут?"

"Так. Знаєш де це?"

"Бачила. Якщо ти там будеш, прийду))"

"Тоді там і побачимося. Цілую, cariño ("маленька" - переклад з ісп.)!"

Хм, ну гаразд, може для нього це важливо! За друга вболівати піде, чи може за брата? Чи може Мігель грати в басĸетбол? Легко. Його зріст дуже навіть дозволяє!

Я тільки-но збиралася відкласти телефон, як він знову задзвонив. Скайп. Мамуля!

Натиснула "прийняти виклик" на еĸрані, і розтягнулася в усмішці, побачивши улюблену матусю.

- Привіт, мамо!

- Привіт, лялечко!

Як завжди, з ідеальною уĸладкою та макіяжем. Бежевий піджак поверх білої блузки завершує досконалий образ. Низ не видно, але підозрюю, що на ній біла спідниця-олівець. Хоча, можу й помилятися.

У моєї мами вроджене почуття стилю. Що б вона не вибрала - підсумок виходить дивовижний. Хоча, з її фігурою, напевно, що завгодно мало б чудовий вигляд. Спортивний зал у будинку, обладнаний спеціально для неї, ніколи не пустує. Хоча б тричі на тиждень, але вона зобов'язана провести там щонайменше годину. А ганяючи мене на гіперекстензії, мені іноді здається, вона отримує особливе задоволення.

- Як ти, Емо? Ще в ліжку, чи що?

Вона примружилася, розглядаючи подушку.

- Так, валяюся, але прокинулася давно. - Майже.

- Ну так. Мабуть, гуляла до ранку де-небудь?

- Емм. Від тебе нічого не приховаєш, - укотре за останній час збрехала я. Але посміхнулася, щоб заховати цю брехню. Неприємну, але необхідну.

- Ну я так і думала, - усміхнулася вона у відповідь, поправляючи волосся в камеру. - Сьогодні я вирішила випередити батька. Α то він щодня тобі дзвонить, відпочинь від нього трохи.

Я розсміялася.

- Спасибі, мамуль, але він мене не напружує. Він як... квочка, тільки півень, охороняє своє курча.

- А хіба бувають такі півні?

- Ну так, наш тато.

Тепер розсміялася вона.

- Ми сьогодні літали до Одеси. Саші треба було зустрітися з тренером їхньої команди, тож я, нарешті, погуляла своїм улюбленим містом.

Мама закохалася в Одесу найщирішою любов'ю з першого її візиту туди. Не знаю чому, але вона каже, що там її душа відпочиває.

- Здорово, рада дуже за тебе. А Сергійко вдома залишався?

- Та він у Новікова ночував. Весь день там і провів. Ти ж знаєш, скільки вони можуть сидіти за іграми у свої танчики. Думаю, відірвався на повну. - Удома батьки не дозволяють моєму братику довго сидіти біля комп'ютера чи планшета. То він наганяє всю цю справу в друзів.

- Зрозуміло. У нього був день халяви.

- А в тебе місяць, - підморгнула мама, а я знову посміхнулася фальшивою посмішкою. Халяви, та вже, мамуль...

- Щось ти весь час сьогодні посміхаєшся, донечко! - мама знову пильно подивилася в камеру, не приховуючи смішинок в очах. - А ну розповідай! Із хлопцем яким познайомилася?

Тут уже я усміхнулася по-справжньому.

- Я вже казала, що від тебе нічого не приховати? Тобі б у поліцію на допити!

- Не звертай із теми! Хороший хлопчик?

Поганий мам, дуже, дуже поганий!

- Хороший!

Вона примружилася, але потім жартівливо відмахнулася.

- Ну й чудово, що хороший! Батькові головне не кажи, бо прилетить першим же рейсом! - знову сміється.

- Ну вже ні. Я тоді Андреса шукатиму де-небудь на Північному Полюсі.

- Андрес, значить? Гарне ім'я, мені подобається! Пуерториканець?

- Так.

На задньому плані почувся голос батька, і мама обернулася.

- Іду, Саш! - знову повернулася до камери. - Гаразд, лялечко, ми поїхали в центр! Відпочивай! І довго не валяйся! Бо пролежні заробиш!

- Обіцяю! Цілую мамуль, і тата поцілуй за мене.

- Бувай-бувай! - мама відключилася, а я ще кілька секунд дивилася в телефон. Скучила за нею дуже. Так хотілося розповісти їй більше про Андреса, поділитися, але неможливо розповісти про нього що-небудь, не збрехавши.