Читати книгу - "Українське письменство"

На додатках до листа, як матеріал до нової Вашої критики, посилаю Вам цикл «Книжки й автори» — про книжки, які мені подобаються або подобалися колись. «Таємничий острів» Жюля Верна, «Історія Генрі Есмонда» Теккерея (люблю цей роман, як любив його і Тен), «Домбі і син» (монолог говорить капітан Катль, звертаючись до відсутнього Соля, що поїхав шукати Вальтера. Останні рядки — гіпотетичні: морському вовкові Діккенс мусить здатися надто солодким), «Історія садиби» («Інґрид» Сельми Лаґерлеф).

Прошу Вашої ласки, повідомте тільки, чи одержали сонети і листа. Бувши у Харкові 10—12 січня, я з’ясував, що біля третини моїх листів у Харків не доходить. Через те вирішив і сонети посилати Вам невеликими партіями[578], щоб не ризикувати — великі порції переписуваної енергії витрачати намарно.

Завтра-позавтра пошлю Вам кримський цикл, «Одіссею» і «Культуртреґерів».

З тим прощайте. 12. І хотів зайти до Вас на Лису Гору — але харківські літературознавці накинули інший порядок дня — мій візит так і не відбувся.

28. І. 1933                                                     Ваш М. Зеров

Вельмишановний Ростиславе Івановичу!

Ваші листівки одержав обидві — сердечно дякую за увагу (Ви не можете собі уявити, як дратує мене пошта!) — і на закінчення посилаю Вам чотири нових сонети («Брама Заборовського» у Вас, Ви писали, є, і через те на облік не береться).

Видимо, це останні мої сонети. З літа, власне, з весни минулого року мені не пишеться. Єдине, що я можу робити ще сяк-так, це переклади — і то… з повсякчасними ваганнями та побоюваннями, що втрачаю до решти і ту малу техніку версифікаційну, яку досі мав.

З початку лютого і до 13-го я пролежав у ліжку — мав грип і трохи, коли почував себе краще, попрацював над пізніми латинськими поетами: над Авзонієм, з якого перекладав свого часу Брюсов («Русская мысль», 1911, III; там же і стаття про Авзонія: «Великий ритор»), над Клавдіаном, над Рутилієм Намаціаном. Все це IV—V віки нашої ери, останнє зітхання цивілізації, рокованої на загин, і все автори, несправедливо зневажені філологами та суворими німецькими ерудитами — видавцями давніх текстів. Особливо гарний Клавдіан, двірський поет Стиліхона, напівєгиптянин-напівгрек, надзвичайний майстер латинського вірша, що досягає у ньому такого витончення, якого немає часто і під пером Овідія.

Сонетів посилати Вам уже не можу, бо не маю. Може, поцікавитесь кимсь із моїх «приятелів на час» — римських декадентів?

Наостанку кілька слів коментаря до сонетів:

Весна в Києві: Гермокопіди — в Афінах так називали невідомих людей, що під час пелопоннеської війни поскидали статуї богів на перехрестях. Був утворений процес, скерований проти Алківіада, який і привів його до втечі з Афін. Про це розповідається в старих підручниках грецької історії.

Другий сонет — про Заборовського — був написаний під впливом оповідання одного мистецтвознавця, що Рафаїл був великий естет і в ризниці є його панагія з дзеркальцем на споді.

«Чернігів». В сонеті фіксується враження, якого я зазнав восени 1929 року, бувши там востаннє, — протиріччя між старим замком («валом») і новими будинками на Болдиних горах (недалеко могила Коцюбинського) — вокзал, міст через Десну, майстерні: от-от витягнуть через вокзал за вуха усю ту заворожену, повну старовини, німотну чернігівську тишу.

З тим усім бувайте здорові, присилайте новини, які у Вас будуть, а я — пас!

Ваш, щиро прихильний

16. II. 1933                                                           М. Зеров 

Глубокоуважаемая Зинаида Сергеевна!

Большое спасибо за письмо. Оно для меня точно папская булла с отпущением грехов. Мои же вины, я это чувствую, безмерны и «Каменою» не искупаются. На Дом ученых Вы ропщете напрасно — они сделали все, чтобы публика была информирована. Подвели газеты, не напечатавшие объявления. Помимо того, утром 27. V по уговору с Людмилой Антоновной{226} должен был к Вам заехать я и оставить записку. Но я запоздал, не разобрался в №№ домов и трамвайных остановках и по легкомыслию решив, что у меня будет еще время заехать на Панасовку часов около 3-х. Времени,