Читати книгу - "Подаруй мені тата, Анна Дрімс"

— А з чого ви взяли, що ми з ним мало знайомі? — усміхаюся, перебиваючи її.

— А штамп у паспорті?

— З вами я не обговорюватиму своє особисте життя, особливо свого чоловіка. Прощавайте.

Хочу зачинити двері, але вона хапається за ручку долонею.

— Мені треба з ним поговорити, — продовжує стояти на своєму.

— Я рада, — не залишаю спроб закрити двері. Яка вона прилипала.

— Він мій, — стверджує.

Мене чомусь це так сильно чіпляє, що я проявляю, як мені здається, майже відчутне почуття ревнощів.

— Пішла геть з мого будинку, — карбую і все-таки зачиняю двері перед її носом.

Ігор мене потім приб'є за те, що прогнала його дівчину... Сам винен! Ось де він зараз?

Оговтавшись після цієї розмови, закінчую з вечерею... Сідаю на стілець, постійно включаючи чайник, ніби від цього щось зміниться ...

Іду до вітальні. Ходжу сюди-туди, стискаючи телефон у руках, постійно поглядаю на дисплей. Їжа вже охолола, на годиннику майже дві години ночі.

Завмираю, чуючи тихе клацання замку в коридорі. Серце зупиняється, а потім… потім одразу починає битися як шалене, витираю з лиця сльози та біжу до дверей, сподіваючись побачити там Градова.