Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

Він вбивав мене словесно, а я не могла сказати хоч слово. Його біль і розчарування в очах, зі мною на все життя. Алекс кричав і тряс мене, слова які він так хотів почути, я ніяк не могла вимовити. Розум кричав - це твій шанс, він тобі повірить.

Душа і серце розривалися від мук совісті. Його це зламає, як і мене, я це бачила. До тями мене привів, його сильний удар в стіну. І тоді я вимовила те, що так він хотів почути. Не залишивши при цьому жодного шансу для себе і Алекса. Від мене залежить доля Віталіни і я не можу її підставити.

Після моїх слів, він став, як одержимий. Алекс не контролював свої дії і слова. Тримав мою шию, з кожним словом зжимаючи все сильніше, а мені було байдуже і пручатися я не збиралася.

Сльози розпачу і душевного болю, весь час текли з моїх очей. В цей момент, мені хотілося померти. Життя втратило свій сенс. Разом з ним, я теж повільно згорала з середини. Він все говорив і говорив, виприскуючи весь свій душевний біль на мене. А я все більше ненавиділа себе, за свій вчинок. Пробачити саму себе не зможу, ніколи.

В очах все попливло і потемніло. Алекса я вже не бачила, тільки чула його голос. Тіло зробилося ватним, ноги відмовлялися мене тримати. Повільно я почала падати. Він привів мене до тями,  потім кинув, як непотріб на підлогу. Востаннє поглянув і пішов, а я так і залишилася лежати, скрутившись калачиком.

Ось і все, я власноруч зруйнувала нас назавжди. Він ніколи не пробачить мені мій вчинок, якщо скажу правду всерівно не повірить. Я ранила його глибоко і на все життя. Схлипуючи я провалилася в безодню.

Скільки була у відключці не знаю. Прийшла до тями, коли на вулиці світило сонце.

Насилу піднялася з коврика в коридорі, не спіша пішла до ванни. Все тіло боліло і затекло, але найбільше мене боліла душа. Цей біль не порівняти ні з чим. Я, наче  розбилася на дрібні шматочки, і позбирати себе до купи, я не скоро зможу.

Зайшла під гарячий душ і пекла своє тіло разом з душею. Взяла мочалку і почала себе терти до крові. Коли біль фізичний, перевищив душевний, зупинилася. Зробила воду прохолодною і  стояла так хвилин десять. Насилу вийшла з душу і впала на ліжко, сил їхати до лікарні я не мала.

Скільки я так лежала, я не знаю. Відчуття реальності втратила. Почула в двері наполегливий дзвінок, але піднятися вже не змогла.  Як у тумані почула, що мене хтось підняв і взяв на руки, а далі суцільна темрява. Мені настільки там було добре, я не відчувала нічого, тільки блаженний спокій...