Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Необхідне зло, Абір Мукерджі 📚 - Українською

Читати книгу - "Необхідне зло, Абір Мукерджі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Необхідне зло" автора Абір Мукерджі. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 82
Перейти на сторінку:
сидіння. Я нахилився й поплескав його по плечу.

— Небезпека минула, Ваша Високосте.

Він узяв мою руку, і я допоміг йому піднятися. Раптом із другого слона закричали. Полковник Арора.

— Він тікає! — вигукнув полковник, указуючи в траву. Він повернувся до мене: — Ви ж військовий, капітане. Знаєте, що робити!

Він наказав своєму погоничу заходити зліва, і слон рушив уперед, розсуваючи високі стеблини.

— Ваша Високосте,— попросив я,— будь ласка, скажіть нашому погоничу йти у той бік.

Принц щось промовив. Погонич гукнув: «Дігар, дігар!» — і наш слон пішов туди, де зник снайпер.

— А куди поїхав Арора? — запитав принц.— Чому він не з нами?

— Тактика, Ваша Високосте,— відповів я.— Уявіть, що це полювання на тигрів. Ми загоничі. Наше завдання — вигнати здобич назустріч полковнику і сержанту Банерджі. Решта їхній клопіт.

Світло згасало, але чоловіка ще можна було роздивитись. Я попросив Пуніта наказати погоничу йти повільніше: немає сенсу квапити снайпера, доки Арора з Не Здавайся не виїдуть йому напереріз. Наша позиція була вигідною, і темрява була нам лише на користь.

Ми почули постріл.

— Швидше! — крикнув я і махнув рукою.

Другий слон зупинився біля річки. Арора спустився на землю, Не Здавайся залишався в сідлі. Рушниця його була націлена на постать, що лежала в траві.

— З ним усе гаразд? — голосно запитав я полковника.

— Житиме,— відповів той.

— Ви в нього стріляли?

— Ні.— Арора підняв за приклад рушницю: — Просто стукнув оцим по голові.

Він опустився на коліно і перевернув чоловіка. Той був непритомний. Голі руки блищали від поту, на скроні, куди прийшовся удар Арори, набрякав чималий синець. Попіл, яким були намальовані лінії у нього на чолі, трохи розмазався, але помилитися було б важко — знак послідовників Вішну.

Погонич наказав слону опуститися навколішки, і я зістрибнув.

— Добряче ви його стукнули,— хмикнув я.— Упізнаєте?

— Не можу сказати,— відгукнувся полковник.— Але Самбалпур — місце маленьке. Якщо він звідси, хтось його та впізнає. А якщо ні, ми самі з нього правду виб’ємо.

— У такому разі,— втрутився Пуніт,— мусимо якомога скоріше повертатися до Самбалпура.

— Вас не зачепило, Ваша Високосте? — поцікавився Арора.

— Зі мною все гаразд,— відрізав принц.

Непритомного стрільця зв’язали і безцеремонно кинули на слона полковника. Ми повернули до табору, повільно просуваючись у темряві. Десь за годину ми помітили мерехтливі вогні наметів. Після стрілянини ми не розмовляли. Принцу, схоже, говорити не хотілося, а мене тиша влаштовувала, бо потрібно було дати лад своїм думкам.

Тепер у розпитуванні принца багато сенсу я не бачив. Питати про вбивство брата одразу ж після того, як він сам мало не став мішенню снайпера, було якось неввічливо. Та коли ми наблизилися до табору, принц заговорив сам.

— Дякую вам, Віндгеме. Я не забуду, того що ви зробили.

— Будь-хто на моєму місці вчинив би так само, Ваша Високосте.

— Гадаєте, зможете розв’язати язика цьому покидьку? — запитав він.

— Про це дізнаємося, коли повернемось у Самбалпур,— відповів я.

— Хай би там як, я перед вами в боргу. Але, капітане, буду дуже вдячним за вашу розсудливу поведінку щодо того, що сьогодні трапилося. Не хочу псувати настрій нашим гостям.

— Звісно, Ваша Високосте,— погодивсь я.— Я не згадуватиму цей епізод і попрошу сержанта Банерджі також цього не робити. За полковника Арору нічого обіцяти не можу.

— Залиште це мені,— кивнув принц.

Наше повернення викликало в таборі бурхливу діяльність. До слонів підбігло з півдюжини слуг, вони допомогли нам спуститися і піднесли віскі. Принц одним духом осушив свою склянку, узяв іще одну і пішов до наметів, а полковник Арора зі своїми людьми зайнялися полоненим. Я хотів було приєднатися до них, але мене зупинив Не Здавайся.

— Мені потрібно поговорити з вами, сер,— наполегливо сказав він.— Віч-на-віч.

Вигляд при цьому він мав такий, ніби збирався оголосити погані новини.

Ми відійшли туди, де годували та напували слонів, подалі від наметів. Я витяг пачку «Кепстенса» і коробку сірників, передав одну сигарету сержанту й узяв собі. Я запалив обидві, затягнувся і видихнув.

— Що вас непокоїть, сержанте?

— Полковник Арора, сер. Гадаю, він вагався щодо переслідування снайпера.

Я мало не вдавився вдихнутим димом.

— Мені здалося, що він проявив неабияку спритність, щоб схопити цього чоловіка. Ви впевнені?

— Так, сер.

Не Здавайся помиляється. Навряд чи бажання Арори було дати снайперу змогу втекти.

— Розповідайте, що сталося,— зітхнув я.

Сержант озирнувся через плече. Переконавшись, що ніхто не підслуховує, він продовжив:

— Ви бачили, сер, що, коли снайпер зістрибнув із дерева і кинувся бігти, полковник повів слона довкола...

— Так,— нетерпляче кивнув я,— щоб перерізати йому дорогу. Розумна стратегія.

— Але проблема в тому, що сталося, коли ми зайняли свою позицію.— Сержант нервово затягнувся сигаретою.— Полковник сказав, що, на його думку, чоловік пробирається до річки, бо то єдине місце, де ліс не відгороджений муром. Туди ми й пішли, дісталися до урвища над річкою на кілька хвилин раніше за вас. Полковник наказав погоничу йти прямо на вас, сподіваючись, що ви гоните снайпера. Уже почало темніти, і він висловив побоювання, що злочинець може прошмигнути повз нас, якщо побачить нашого слона. Тож він вирішив спуститися і сховатися трохи подалі. Мені ж наказав залишатись у сідлі, щоб я міг без перешкод стріляти, якщо чоловік вискочить просто на мене.

Я почав утрачати терпець.

— Усе це здається мені цілком розумним. Що саме вам не сподобалося, сержанте?

— Ось що, сер. Попри темряву ми побачили снайпера, який біг до річки. Він, звісно, теж побачив слона і змінив напрямок — побіг туди, де на нього чекав полковник. Тут я побачив, як Арора піднімається із трави з рушницею. Той чоловік мало не збив його з ніг. Кілька секунд вони стояли й дивилися один на одного. Лише після того, як я вистрілив, полковник ударив його прикладом рушниці.

— Ви впевнені?

— Наскільки можна бути впевненим, ураховуючи сутінки.

— Полковнику відомо, що ви його бачили?

— Не думаю, сер. Він очей не спускав зі снайпера.

Я замислився. Якщо Не Здавайся таки правий, існує дві версії. Перша: Арора впізнав стрільця і чомусь застиг на місці, хоча, враховуючи його військове минуле, це малоймовірно. Друга версія викликає занепокоєння: Арора сам причетний

1 ... 61 62 63 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необхідне зло, Абір Мукерджі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Необхідне зло, Абір Мукерджі"