Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

М е ф і с т о ф е л ь

Та юнаку скажи всю правду лиш —

Хіба ж молокососа вдоволиш?

Згодя він пересвідчиться подвійно,

Що наша правда справедлива вкрай,

Але гада, що взнав те самостійно,

Та ще й глузує: вчитель був вахлай.

Б а к а л я р

Або й шахрай! — Який же вчитель це

Казав коли нам істину в лице?

Той щось прибавить, інший щось одбавить,

Аби дітей дурничками забавить.

М е ф і с т о ф е л ь

Щоб научитись, теж потрібен час,

Та вже навчати пориває вас.

Цих кілька років марно не пропало,

Ви досвіду набралися чимало.

Б а к а л я р

Що досвід той! Брехня й бридня

Проти всевидящого духу[162].

Признайтесь — ваше все знання

Не варте і табаки нюху.

М е ф і с т о ф е л ь

(по якійсь хвилі)

А й справді так. Я дурнем був

І лиш оце нерозум свій збагнув.

Б а к а л я р

Радію я з розважних цих признань.

Це вперше стрівсь розумний старигань.

М е ф і с т о ф е л ь

Шукав я ревно скарбу-золоття,

А докопавсь нікчемного сміття.

Б а к а л я р

Признайтесь, череп голомозий ваш

Не більше варт од тих порожніх чаш.

М е ф і с т о ф е л ь

(лагідно)

Ти, друже мій, страшенний грубіян.

Б а к а л я р

Увічливий у німців лиш обман.

М е ф і с т о ф е л ь

(підсовуючись на кріслі з коліщатами щораз ближче на передній кін, до партеру)

Чи бачите, як кривдять тут старого?

Хоч ви мене не осудіть так строго.

Б а к а л я р

Біда, як хто переживе себе

Й гада, що він не знать яке цабе.

Життя живе, де кров кипить палка,

Палка ж вона не в кого — в юнака,

І свіжа міць, що в тій крові живе,

Утворює з життя життя нове,

Усе тут рух, напруга і розбіг —

Слабкий упав, а дужий переміг.

В той час як ми півсвіта звоювали,

Що ви робили? Плани планували,

Все думали, гадали — просто сміх!

Та старість — нидіння мізерне,

Хвороба, трясця, сон нудкий:

Кому за тридцять літ поверне,

Того пиши заупокій.

Найкраще всіх вас просто перебити.

М е ф і с т о ф е л ь

Як так — сам чорт не знає, що робити.

Б а к а л я р

Не схочу я — то й чорта вже чортма.

М е ф і с т о ф е л ь

(набік)

Той чорт тебе підсяде жартома.

Б а к а л я р

Це — юности покликання й порив!

Де взявся світ? Це ж я його створив,

Я вивів сонце із безодні вод,

Я місяця підняв на небозвод,

Для мене день засяв і щезла мла,

Земля зазеленіла, зацвіла,

І, щоб потішить мій натхненний зір,

Заграло небо безліччю сузір;

Не хто, як я, дав мислі вихід знов

З філістерства тісних, щімких оков;

А сам я повен благородних дум,

Іду, де зве мене свободний ум,

Іду — і дух угору підійма,

Переді мною світ, а ззаду тьма.

(Іде).

М е ф і с т о ф е л ь

Іди собі, чудний гордяче!

Сказав би я тобі, одначе:

Чи мислиш ти дурне, чи мудре щось, —

Ця мисль уже була колись в когось.

Та це ні крихти нам не шкодить,

Ще рік, ще два — і зміниться воно:

Хоч як безглуздо сусло бродить, —

Виходить все одно вино.

(До молоді в партері, що не аплодує).

Вам не до мислі виклад мій?

Ну, добре, добре, дітки милі…

Вважайте — чорт уже старий

І тільки старшим зрозумілий.

ЛАБОРАТОРІЯ В СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ СТИЛІ

Громіздкі й неоковирні пристрої для фантастичних цілей.

В а ґ н е р

(край вогнища)

Дзвенить дзвінок як в божевіллі,

Здригають стіни закоптілі;

Не можуть довго вже тривати

Чекання вимучені хвилі.

Струмує світло бліднувате,

Засяла колби середина —

Мов жевріє жива жарина,

Он, мов карбункул, вже блискоче

Проміння в темряві уроче.

А от і білий пломінь блима —

Коли б хоч цей раз не погас!

Ой, пробі! Грима хтось дверима…

М е ф і с т о ф е л ь

Вітаю вас у добрий час!

В а ґ н е р

(боязко)

Вітаю й вас — це зоряна година!

Та тихше лиш, мовчіть і не дишіть!

Велике диво твориться в цю мить.

М е ф і с т о ф е л ь