Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"

Цікаво, чого люди найбільше бояться? Нового кроку, нового власного слова вони найбільше бояться...

Федір Достоєвський

Напевно, найбільше шкоди завдають ті форми творчих утрат, які якимось чином пов’язані з критикою. Наш внутрішній митець, як і внутрішня дитина, зрідка ображається на правду. Хочу ще раз наголосити, що оправдана конструктивна критика лише допомагає митцю стати вільнішим. Ми схожі на дітей, але не інфантильні. «Ага!» — часто вигукуємо ми, почувши точну і доречну критику. Митець думає: «Так-так! Я бачу! Ви маєте рацію! Я можу це виправити!».

Критика, яка шкодить митцю, — і неважливо, чи вона висловлена з добрими намірами, чи ні, — не має у собі рятівного зерна істини, проте у ній є певна убивча правдоподібність чи безумовне і неконкретне осудження, які неможливо спростувати раціонально.

Учителі, редактори, наставники часто користуються в очах молодих митців неабияким авторитетом, на кшталт батьківського. У зв’язку вчителя і учня існує певна священна довіра. Якщо вона руйнується, то це має настільки ж сильний ефект, як і при батьківському насильстві. У обох випадках мова йде про емоційний інцест.

Учень, який цілковито довіряє своєму наставнику, чує від недобросовісного вчителя, що його насправді хороша робота погана, чи що він не подає жодних надій, чи що цей учитель-гуру бачить межі істинному таланту учня, чи, як тепер виявилося, він уже не певен, що те, що він спочатку розгледів у своєму учневі, це був і справді талант... Така критика — дуже суб’єктивна і дуже розпливчаста — схожа на приховане сексуальне домагання, вона очорнює і принижує, проте її важко чітко описати. Учень почувається зганьбленим, йому здається, що він поганий митець чи, ще гірше, наївний дурник, тому що вирішив спробувати.

Життя у вежі зі слонової кістки

Уява значно важливіша, ніж знання.

Альберт Ейнштейн

Протягом останніх десяти років мені неодноразово доводилося викладати свій курс в академічних колах. З мого боку це було немов безцеремонне втручання у зовсім інший світ, проте я ставилася до цієї нагоди як до привілею, хоча за нею і крилися певні небезпеки. На власному викладацькому досвіді я переконалася, що багато академіків — творчі люди, які переживають глибокий душевний неспокій через свою нездатність творити. Майстри інтелектуальних обговорень, завдяки своїм науковим умінням вони настільки віддалилися від власних творчих прагнень, що успіхи підопічних їх часто засмучують.

З наукової точки зору вони є неабиякими поціно-вувачами мистецтва, проте коли ідеться про практичне використання творчих навичок, це їх насторожує. До програм з розвитку літературної творчості такі люди ставляться підозріло: «Це нечувано, студенти не вивчають мистецтво, а займаються ним! Хтозна, до чого це може призвести...».

Я згадую свого знайомого, завідувача кафедри кіномистецтва, талановитого режисера, у якого протягом багатьох років не було чи то бажання, чи можливості ризикнути жити творчим життям. Намагаючись реалізувати власні творчі прагнення через життя своїх студентів, він або надто контролював, або недооцінював їхні найкращі починання, намагаючись таким чином виправдати те, що сам він опинився поза грою.

Попри те, що мені хотілося відчувати неприязнь до цього чоловіка — мені однозначно не подобалася його поведінка, — я все ж не могла ставитися до нього без співчуття. Його творче начало, таке яскраве і виразне у ранніх фільмах, з часом потьмяніло і почало затіняти не лише його власне життя, але й життя його студентів. У певному сенсі він перетворювався на такого собі творчого монстра.

Оточіть себе людьми, які поважають вас і добре до вас ставляться.

Клаудія Блек

Мені знадобилося багато років викладацької діяльності, щоб я зрозуміла: академічний світ приховує у собі найбільш непримітного і вбивчого ворога творчого начала. Врешті-решт з відвертою ворожістю можна боротися. Проте значно небезпечнішою, значно страшнішою буває ледве помітна недооцінка, яка поступово вбиває у студентів бажання творити.

Мені пригадується час, який я провела у відомому науково-дослідному університеті, де мої колеги-викладачі активно та успішно публікували найрізноманітніші матеріали про кіноіндустрію. Здобувши повагу серед своїх колег, зосереджені на своїй академічній кар’єрі, ці викладачі звертали надзвичайно мало уваги на тих талановитих студентів, які опинилися під їхньою опікою. Вони не забезпечували їх