Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський 📚 - Українською

Читати книгу - "Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський"

99
0
11.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джури і Кудлатик" автора Володимир Григорович Рутковський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 71
Перейти на сторінку:
еге ж?

— Я… — ледь чутно проячав Васько. — Вони самі…

— Може, врізати йому ще раз? — запропонував Козулька. — В тихому куточку. І під одне місце. А заодно й цим…

І він зневажливо чвиркнув у Грициків бік.

— Та ні, — гигикнув Макогін. — Для них я придумав дещо краще.

Вони розвернулися й пішли попереду. Час від часу перемовлялися між собою та аж душилися від сміху.

Васько перелякано поглянув на Грицика з Даньком.

— Ой, хлопці… Коли вже мені дали такої лупки, то що ж вони придумали для вас?

Я слухав Васька і гарячково роздумував, що ж його робити. Але нічого придумати так і не зміг. Одна справа — захистити Найду від підступної Сестрички, і зовсім інша — накинутися на таких здоровил!

Кіно у верболозі

Тепер Грицик з товаришами не розлучалися ні на мить. Вони були скрізь разом — по дорозі до школи, дорогою зі школи, на стадіоні. Вони збиралися разом навіть тоді, коли комусь із них мама загадувала збігати до крамниці. І ця їхня дружба не лишалася непоміченою навіть для підсліпуватих діда Маковія і діда Марка, які вже кілька днів вигрівалися на призьбі під сонцем.

— Гарна молодьож пішла, — прошамкотів дід Марко, коли ми вчора проходили повз них. — Дружна. Прямо серце радується за них.

— І не кажи, — згодився дід Маковій. — Мабуть, знову якусь капость збираються встругнути.

І ніхто в селі не здогадувався, що хлопці дружать не просто так, а тому, що бояться поодинці зустрічатися з Макогоном та його другом Козулькою. Тому й не дивно, що друзі тільки про них і балакали.

— Невже ми весь час ходитимемо, як малята в дитсадку? — ремствував Грицик.

І я розумів його. Грицикові дуже кортіло бодай на кілька хвилин опинитися поруч з Яринкою. Проте як ти це зробиш, коли твої друзі ні на крок не відходять від тебе?

— Хлопці, не лишайте мене самого! — благав Васько. За намовою друзів він таки перестав віддавати Макогонові шкільні гроші і тепер над усе боявся розплати. — Ви ж не знаєте, що то означає, коли з тебе вибивають дихання.

— Чому не знаємо? — заперечив Данько. — Минулого тижня Мишко Коцепуга з восьмого класу зацідив мені кулаком під дих.

— Це коли ти з ним боксував? — поцікавився Грицик.

— Еге ж. Мені тоді так сперло дихання, що я аж скрутився.

— Так то ж Коцепуга, — журно зітхнув Васько. — А Макогін же до десятого класу ходить. Тож кулаки у нього удвоє більші. Та й у Козульки теж не малі.

— Та я розумію, — сказав Данько. — Проте мене зараз цікавить, що саме вони приготували для нас із Грицем. Мабуть, кулаком під дих не обійдеться. А ти як гадаєш, Грицю?

Грицик тільки плечем стенув.

— Добре було б вивчити кілька борцівських прийомів, — за якийсь час відказав він. — І жбурнути Макогона так, щоб той тільки п’ятами зблиснув.

— Еге ж, такого кинеш, — засумнівався Данько. — Він же важчий, ніж ми з тобою разом взяті. Та й час потрібен, аби тих прийомів навчитися.

— В тому то й справа, — зітхнув Грицик.

І все ж він не відступався. Перед вечерею, коли вони з батьком підгортали картоплю, Грицик запитав:

— Тату, а що треба робити, аби не чіплялися старші хлопці?

— Що, дістають? — співчутливо поцікавився батько, не відриваючись від роботи.

— Ага… А на тебе теж нападали старші?

— Та був один, — признався батько.

— І що ж ти робив?

Батько оперся грудьми на сапу й почав згадувати:

— Всяке було. І тікав від нього, і бився. Навіть один прийомчик для цього вивчив.

— Який?

— Наступаєш своєму ворогові на ногу, що він її виставив наперед, а тоді щосили штовхаєш у груди. Йому, щоб зберегти рівновагу, треба відставити її назад. А зробити цього він не може — ти ж на ній стоїш.

— І поборов?

— Не вдалося. Він цей прийомчик теж знав. І мені влетіло тоді так, що ого-го! Тож лишалося тільки мріяти, що коли виросту такий, як він, тоді й покажу йому де раки зимують.

— І показав?

Батько всміхнувся.

— Не встиг. Ми з ним подружилися. Та ти його знаєш, це наш агроном.

— Іван Петрович? Той, із ким ти весь час ходиш на рибу?

— Той самий.

Грицик витер спітнілий лоб і замислився.

— Ні. З моїм Макогоном не дуже подружишся.

Батько скоса позирнув на сина.

— Може, мені з ним побалакати? — запропонував він.

— Поки що не треба. Може, сам відчепиться.

І все ж хлопці вирішили вивчити батьків прийомчик. Вони розшукали в нашому парку безлюдне місце й почали тренування. Спочатку в них нічого не виходило, аж доки вони здогадалися, що наступати на ногу й штовхати у груди треба майже одночасно. І, звісно, найкраще це виходило у мого Грицика. Хлопці від його поштовхів падали як підкошені.

Я теж не відставав. Правда, нікому на ногу не наступав, а просто з усього розгону стрибав комусь із хлопців на груди. І під кінець тренування в мене вже дещо почало виходити. Васько, який не чекав, що я на нього стрибону, відлетів від мене на кілька кроків.

А тим часом по школі поповзли дивовижні чутки. Виявляється, у нашій Воронівці ось-ось почнуть знімати навчальний фільм. І не просто навчальний, а про дозвілля шостого класу. Тобто саме того, в якому вчаться Грицик, Орлюк та Сливка.

Зрозуміло, що хлопці тільки про це й говорили. Вони навіть забули про Макогона з Козулькою.

— Уявляєш, Кудлатику, — хвалився переді мною Грицик. — Тепер вся Україна дізнається про те, яка у нас школа! А може, й нас побачить, — мрійно додав він.

Це було позавчора. А сьогодні вони вилетіли зі школи такі, що я одразу зрозумів: трапилося щось надзвичайне.

— Чув, Кудлатику, новину? — вигукнув Грицик, коли я кинувся йому назустріч. — В суботу починають знімати цей фільм! І знаєш, де саме?

— Тихіше, — попередив його Данько. — Бо ще хтось зі старших класів почує!

— Я й забув, — схаменувся Грицик і вже стишеним голосом розповів мені, чому інші класи, особливо старші, не повинні знати про цю подію.

Виявляється, акторів і операторів (тих, хто знімає фільм) вибиратимуть саме з-поміж учнів з їхньої школи. І якщо про це довідаються, скажімо, старшокласники, то хто дасть гарантію, що вони не відтиснуть справжніх шестикласників і нахабно займуть їхнє місце? Тому їм краще не знати, що зйомки почнуться в суботу об одинадцятій ранку у верболозах під Городищем.

Про це місце я дізнався, ще коли був козацьким вовком. Городище тоді було таке круте й високе, що в

1 ... 61 62 63 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський» жанру - 💙 Пригодницькі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський"