Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

опиняється так близько, що я відчуваю гаряче дихання в себе на шиї.

— Я ніколи цього не забуду, Міллі, — сичить вона мені у вухо.

Серце у мене в грудях заходиться. Її слова досі відлунюють в мене у

вухах, коли вона вкидає валізи до багажника свого «лексуса» і

виїжджає з гаража.

Браму за собою вона не зачиняє. Я бачу, як під’їзну алею дзьобає

злива. Порив вітру б’є мені просто в обличчя, забиваючи дух. Ще

якусь мить стою, дивлячись, як розчиняється вдалині Нінина автівка.

Мало не здригаюся, коли хтось обіймає мене за плечі.

Певна річ, це Ендрю.

— З тобою все гаразд? — питає він.

Він такий чудовий! Після цієї жахливої сцени він знайшов у собі

сили поцікавитися тим, як я почуваюся.

— Усе гаразд. А ти як?

Чоловік зітхає.

— Могло бути краще. Але маємо що маємо. Так не могло тривати

далі. Я її вже не кохаю.

Дивлюся на прочинену браму гаража.

— З нею все буде добре? Де вона тепер житиме?

Він відмахується.

— У неї є кредитка. Винайме номер у готелі. Не переймайся через

Ніну.

От лишень я таки переймаюся через Ніну. Я дуже переймаюся через

Ніну. Але з геть іншої причини.

Він відпускає мої плечі й натискає кнопку, зачиняючи браму гаража.

Бере мене за руку, щоб повести геть, але я все дивлюся й дивлюся на

браму, аж поки та повністю не зачиняється. Мені здається, що Нінина

автівка от-от вигулькне з-за рогу.

— Ходімо, Міллі. — Очі в Ендрю блищать. — Я так довго мріяв

опинитися з тобою наодинці.

Попри все я не можу стримати усмішку.

— Справді?

— Ти просто не уявляєш, як я про це мріяв…

Він притягує мене до себе й цілує, і, коли я млію в його обіймах, над

головами в нас знову гуркотить грім. Мені здається, що там, удалині, досі чути ревіння двигуна Ніниної автівки. Але це неможливо. Вона

поїхала.

І полотном дорога.

РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Наступного ранку я прокидаюся в кімнаті для гостей. Обіч спить

Ендрю.

Після того як напередодні вночі поїхала Ніна, саме в цій кімнаті ми

облаштувалися. Я не хотіла спати в ліжку, де ще напередодні спала

вона. А моя крихітна лежанка нагорі для двох була завузька. Отже, ми

знайшли компромісний варіант.

Мабуть, якщо все надалі так триватиме — якщо в нас усе буде

серйозно, — урешті я переберусь до головної спальні цього будинку.

Але згодом. Там поки що пахне Ніною. Її запах просто-таки в’ївся в

усе довкола.

Ендрю розплющується. І, побачивши мене поряд, усміхається.

— Привіт, — каже він.

— І тобі привіт.

Проводить пучкою пальців по моїй шиї, по плечу, і мене беруть

сироти.

— Мені подобається прокидатися з тобою обіч. З тобою замість неї.

Я почуваюся так само. Сподіваюся, завтра я теж прокинуся з ним

поруч. І позанаступного дня теж. Ніна не цінувала цього чоловіка, а я

ціную. Вона сприймала все як належне.

Так химерно уявляти, наче все, що було її життям, тепер стане моїм.

Ендрю нахиляється до мене й цьомкає в кінчик носа.

— Нумо вже вставати. У мене сьогодні призначено зустріч.

Знехочу сідаю в ліжку.

— Я приготую тобі сніданок.

— Навіть не думай про це. — Він зводиться, ковдра падає, виставляючи на позір чудовезне тіло. Він у дивовижній формі (певно, вчащає до спортзалу). — Ти прокидалася й готувала нам сніданок, відколи почала тут працювати. Сьогодні відпочивай. І роби все що

заманеться.

— Щопонеділка я зазвичай ставлю прання. Я просто завантажу

пралку, і…

— Ні. — Ендрю пильно дивиться на мене. — Послухай, наразі я не

знаю, чим це все завершиться, але… Ти справді мені подобаєшся. Я

хочу, щоб у нас із тобою з’явився шанс. І якщо ми на це зважимося, ти

не можеш залишатися моєю помічницею. Я знайду когось іншого, щоб

прибирали в будинку, а ти можеш просто відпочивати й міркувати про

те, чим хочеш займатися.

Щоки мої маковіють.

— Для мене це проблема. Ти ж бо знаєш, я сиділа. Люди не воліють

наймати на роботу тих, хто…

— От саме тому ти можеш залишатися тут скільки треба, — скидає

він руку, цим жестом уриваючи мої заперечення. — Я серйозно. Мені

подобається, що ти тут. І хтозна… може, усе завершиться тим, що ти

взагалі назавжди сюди переїдеш.

Він усміхається мені лагідною, чарівливою усмішкою, і я просто-таки тану. Ніна, мабуть, справді божевільна, якщо відпустила цього

чоловіка.

Я досі боюся, що вона зажадає отримати його назад.

Дивлюся на м’язисті ноги Ендрю, який вдягає труси-боксери.

Витріщаюся на нього крадькома. Він підморгує мені та йде до ванної, щоб стати під душ. І я залишаюся сама.

Позіхаю, розпростершись на цьому розкішному двоспальному ліжку.

Я