Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

16 березня, 13.30

вул. Лісова

Таксі з заляпаними брудом номерами зупинилося на узбіччі. Водій опустив скло і зміряв пильним поглядом вузький провулочок, у глибині якого виднівся шматок обшарпаної стіни і вікно з опущеними жалюзі. Глянув на годинник, презирливо скривив губи.

– Шарашкіна контора, – пробурмотів зло. – Ну-ну, подивимося, хто буде сміятись останнім.

Пожовклі від курива пальці відкрили бардачок і витягли щільно закручену пляшку з прозорою маслянистою рідиною. Чоловік зняв ковпачок, із насолодою принюхався до різкого неприємного запаху.

– Ну почекайте, скотиняки… Зруйнували моє життя, а тепер за мізки взялися? Балакуча ворона, подумати тільки! Буде вам ворона… І півень буде! Побачите, як клюється червоний півень!

Не закриваючи посудину, водій заховав її під полу куртки. Вийшов із машини, озирнувся… Перехожі поспішали у своїх справах, не звертаючи на нього уваги.

Він прошмигнув у провулок. Притулився до стіни, перевів подих… Руки тряслись, почали закрадатися сумніви.

Повз пройшов дивак у шльопанцях. Пригальмував, зиркнув як на ненормального, хоча йому самому не помішали б санітари і гамівна сорочка.

– Кар, – сказав, сяючи голлівудською посмішкою. – Кар-кар.

Чоловік із таксі не встиг усвідомити, коли його кулак метнувся вперед. Але нахаба, що наважився знущатись, відскочив значно швидше.

– Дур-рник, – розреготався напоказ.

Водій розумів, що не наздожене цього молодчика, і його лють розгоралася все сильніше.

– Мерзота, – видихнув він, міцніше притискаючи до себе пляшку. – Навколо одна мерзота!

***

16 березня, 13.50

вул. Лісова

– Курочкіна?!

– Добрий день, Зіно. Це Роман? Привіт, Ромчику! Мене звуть Віта, приємно познайомитися.

– Курочкіна! Це жарт такий? Прихована камера?!

Віта опустила очі. На щось таке вона й чекала… Ніхто з колег не сприймав її серйозно. Курочкіна – тихе працьовите доповнення інтер’єру в бухгалтерії, і ніяк інакше.

– Віталіна Сергіївна – рівноцінна партнерка у нашому Агентстві, – серйозно оголосив Тін. – Якщо вас щось не влаштовує, ви завжди можете відмовитися від замовлення.

– А договір? – стрепенулася Зіна. – Ваш головний змусив його підписати! І оплату взяв!

– Уже? – в один голос здивувалися «партнери». – Скільки?

– П’ять кіло вермішелі швидкого приготування, ковбаса і торт.

«Приголомшливо. Наталя була б у захваті», – подумала Віта і перевела погляд на дитину.

– Ромчику, ти...

– Роман, – відразу ж насупився той.

Вона спробувала підійти з іншого боку:

– У тебе гарне ім'я.

– Ім’я як ім’я. Буває й гірше.

– Мого першого вчителя звали Романом Євгеновичем. А твого? Чи в тебе вчителька?

Хлопчисько посміхнувся вперше за весь час, проведений в Агентстві.

– Вчителька. Медуза Горгоніївна, – вимовив повільно, явно насолоджуючись ефектом.

– Романе! – обурилась Зіна. – Не ганьби маму! Твою вчительку звуть Меліса Григорівна, і вона дуже мила інтелігентна жінка.

– Вона стара і дурна!

– Те, що вона не вміє користуватися комп’ютером, не робить її поганою!

«Мінус один кандидат у шкідники», – залишилось розглянути безліч інших.

– Зіно, ви з Ромою самі живете? Без бабусі з дідусем?

– Я з дитбудинку. Але живемо ми з… – Секретарка зиркнула на сина. – З тим, хто любить Романа як рідного.

– З дядьком Сашком! – додала дитина.

– З Олекс…

– З дядьком Сашком! У нього є свої діти! Вони вже великі! Старі! Їм по двадцять років!

Віта поперхнулася подихом. Серед їхніх спільних знайомих було кілька «Сашків», включно з Олександром Петровичем, – директором і, заодно, особистим кошмаром Аглаї Іванівни. На підприємстві ходили чутки про інтимні стосунки секретарки Зіни і начальства, проте майже всі співробітники вважали їх вигадками язикатої Маші.

– Петрович? – приховати здивування не вдалось.

– А то ж ти не знала, Курочкіна! Засуджуєш?

– А потрібно? – вклинився Тін, що тихо ловив кожне слово.

– З якого дива? – нахмурилася Віта. – Просто не розумію, звідки з’явилася проблема.

«Олександр Петрович, сорок п’ять років, розлучений. Двоє дорослих дітей: дочка вчиться десь закордоном, син займається торгівлею. Колишня дружина знову вийшла заміж і кудись переїхала», – чемно підказала пам’ять.

– Романе, тобі подобається дядько Сашко? – іносвітець вирішив перехопити ініціативу.