Читати книгу - "Око дракона, Дар'я Пойманова"

Раптово дівчина попереду мене зупинилася. Я завмерла, не відразу розуміючи причину.

Перше, що я почула — це розмірений, мирний шум хвиль, які м'яко накочуються на берег.

Я кілька разів моргнула, намагаючись зосередити погляд на силуеті незнайомки. Вона обернулася до мене, вивчаючи моє обличчя в напівтемряві, а потім безшумно відчинила переді мною старі дерев'яні двері, пропускаючи мене вперед.

Я ступила за поріг — і світ навколо різко змінився.

Свіже, солоне повітря увірвалося мені в легені, наповнивши їх до відмови. Я не втрималася і жадібно вдихнула на повні груди. О, як же я сумувала за вітром, за безкрайнім небом, за природою, де повітря не просякнуте потом, димом і чужими шепотами.

Я зробила ще один крок, озираючись.

Ми вийшли на невеликий відокремлений пляж, загублений у тіні замку. Він був прихований від сторонніх очей високими, надійними скелями, що круто йдуть у небо по обидва боки. Невелика піщана смуга зливалася з м'якою лінією прибою, і місячне світло сріблило чорну гладь води.

Дівчина поруч зі мною розслаблено потягнулася, вбираючи в легені свіже морське повітря, а потім, ні слова не кажучи, пройшла повз мене і попрямувала до води.

Підійшовши до самого краю, вона скинула з ніг легкі сандалі і, не роздумуючи, ступила босими ступнями в ласкаву піну прибою.

Я не могла відвести погляду.

Немов завдяки чарам її постава змінилася, напруга в плечах зникла, а обличчя розгладилося, ставши м'якшим, спокійнішим. Щоки порожевіли від прохолодного вітру, а шкіра, яка колись здавалася блідою, ніби змарнілою, тепер набула здорового, живого відтінку.

На секунду мені навіть здалося, що до цього моменту вона і не була живою зовсім. І ось тепер, стоячи у воді, з легкою посмішкою на губах, вона виглядала зовсім іншою — майже сяючою.

— Не стійте там, Ваша Високість, приєднуйтесь, — невимушено сказала вона, не обертаючись.

Вона зробила ще крок уперед, дозволяючи воді огорнути її ступні, і на мить застигла, закинувши голову до зоряного неба.

Я спостерігала, як легкий нічний вітер колише пасма її світлого волосся, як її обличчя, ще нещодавно серйозне й зосереджене, розслабляється в майже блаженній усмішці. І в цей самий момент вода біля її ніг затремтіла.

Немов оживаючи, вона потягнулася вгору, тонкими цівками обвиваючи її щиколотки, а потім і зовсім піднялася до колін, струмуючи по шкірі м'якими переливами. Здавалося, що вона приймає її, огортає, захищає.

Маг води.

Тепер усе ставало на свої місця.

Попри свою гнучкість і здатність адаптуватися до різних умов, магам води завжди було важко жити далеко від джерела їхньої сили. Вода для них — не просто стихія, а сама суть існування. Вона не тільки живить їх магією, але, якщо вірити легендам, дає їм силу зцілювати. Щоправда, у нашому Лісовому Королівстві цьому так ніхто й не знайшов доказів.

Я стиснула кулаки.

Я відчувала, як втома навалюється на мене важким тягарем. Сьогоднішній день був занадто довгим.

Переживання за рідних, за королівство, за все, що мені дорого. Усі жахи, які я побачила, жорстокість, що стала тут буденністю. Я майже не відпочивала, не сідала весь день, крім короткого обіду. Мої ноги гуділи від втоми, плечі боліли від постійної напруги.

А тепер ось ця дівчина.

Маг води, причому досить сильний. Вона не тільки якимось чином приховувала свою магію, а й знала, хто я.

Я відчувала, як роздратування підступає до горла, перетворюючись на тугу кулю. Хто вона? Звідки все знає? Чого їй потрібно від мене? Я стиснула зуби.

Здається, я зараз просто вибухну.

І знову, немов вловивши мій настрій, вона тут же обернулася до мене. Її розслаблений вираз зник, змінившись серйозністю, а в очах промайнуло щось вивчаюче, оцінювальне.

— Тепер можете ставити запитання.

Ну дякую, що дозволила!

Я насилу стримала саркастичну відповідь, прикусивши язик. Не час влаштовувати істерику. Це я завжди встигну.

— Ти хто така? — мій голос прозвучав тихіше, ніж я очікувала, але в ньому відчувалася твердість.

— Моє ім'я Карін, — спокійно відповіла дівчина. Вона схилила голову в поклоні, а потім приклала три пальці до чола.

Я насупилася, не відразу зрозумівши значення цього жесту. Він мав... ритуальний вигляд. Символічно. Але мені він був незнайомий.

— Як ви вже напевно здогадалися, я не з цих країв, — продовжила вона. — Мій дім — Велике Королівство Лейсан.

Я кивнула. У цьому не було нічого дивного. Одхан, якщо не брати до уваги зникле Королівство Іджин, мабуть, єдине місце, де маги води не могли існувати нормально.

— І що ж ти тут робиш? — запитала я, схрестивши руки на грудях.

— Я служниця...

— Давай без цього, — перебила я її, різко, жорсткіше, ніж збиралася. — Ти сама привела мене сюди, тож кажи мені правду.

Уперше за весь час нашої розмови я помітила, як вона напружилася. Це була ледь вловима зміна: легкий рух плечей, трохи різкіше стиснуті губи, напруга в куточках очей. Мабуть, вона все ж сподівалася промовчати цю деталь або, можливо, спробувати збрехати мені.

Я, звісно, не майстер політичних інтриг, але навіть найнедосвідченіша людина зрозуміла б, що Карін не така проста, якою хоче здаватися. А я, якщо знадобиться, можу бути дуже наполегливою.

— Мені допомогти тобі, люба Карін? — вимовила я сухо, відчуваючи, як холодом віддає в грудях. У цей момент мене пересмикнуло: мій голос пролунав надто різко, надто відсторонено... Це було схоже на голос Королеви Наїр.

Дівчина злегка здригнулася.

— Кхм, ні, не потрібно, — швидко сказала вона, зковтнувши і замотавши головою. Опустила погляд, немов зважуючи, чи варто продовжувати. Потім із тихим видихом, ніби здаючись, додала:

— Ви маєте рацію, я не служниця Одхан. Єдиний король, якому я служу, — це король Великого Королівства Лейсан.

Я напружилася.

— Ти шпигунка?